20.03.2024 працівники НПП “Білобережжя Святослава” взяли  участь у вебінарі, який було організовано Центром підвищення кваліфікації працівників водного господарства на тему: “Здійснення моніторингу довкілля. Зміни у зв’язку з набранням чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо державної системи моніторингу довкілля, інформації про стан довкілля (екологічної інформації) та інформаційного забезпечення управління у сфері довкілля”.
Основним джерелом інформації, щодо якісного стану навколишнього природного середовища, а також інформації про стан природних ресурсів є екологічний моніторинг. Функціонування ефективної системи моніторингу довкілля є невід’ємною складовою державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Під час даного вебінару було обговорено та досліджено вкрай важливі питання, щодо реформування системи моніторингу довкілля, функціонування підсистем державної системи моніторингу довкілля, законодавчі та нормативні інструменти з організації та здійснення моніторингу за станом об’єктів довкілля.

Колектив НПП “Білобережжя Святослава”

Бориса Георгійовича Александрова дійсно можна вважати одним з діамантів у короні вітчизняних вчених-екологів. І питання тут не в кількості праць, яких вчений створив за своє життя більш ніж чверть тисячі, і не у складності формулювання наукового аппарату, хоча моделювання екологічних процесів описується інструментами вищої математики на дуже високому рівні – справа у самій людині.

Як корінний одесит, Борис Георгійович з дитинства впитав у себе любов до моря та рідного краю, поєднуючи природну зацікавленність з південним щирим серцем. Згодом цю любов посилив його вчитель та близький друг – Ювеналій Петрович Зайцев, який передав майбутньому вченому комплексність зору на екологію моря як поєднання природи, людини та її думок.

Його праці по біорізноманіттю, екології та відновленню морського середовища стали відомі як у вітчизняних колах науковців, так і на міжнародному рівні, в тому числі в таких всесвітніх організаціях, як ООН та ГЕФ. Поєднуючи практичні дані, теоретичні розрахунки та інженерний досвід, Борис Георгійович фактично став розробником сучасної методики здійснення біотехнічних заходів у морському середовищі, основу якого було закладено ще Ювеналієм Петровичем. Особливий внесок вчений вніс в розробку методичного комплексу сталого управління морськими екосистемами, надаючи перевагу найбільш динамічним та складним їх частинам – лиманно-гирловим та дельтовим комплексам. Без сумніву, його можна вважати початківцем у систематизації чужорідних видів флори та фауни Азовсько-Чорноморського басейну, адже розвинене судноплавство, недоліки в інтродукції чужорідних видів та прорахунки при з`єднанні рік з різних басейнів поставило під серйозне питання проблему збереження вітчизняного біорізноманіття. В той же час, Борис Георгійович мав широкий географічний зор, враховуючи регіонально-історичні аспекти розповсюдження видів-вселенців. Можливо, саме завдяки його зауваженням поняття інвазій стало розглядатись виключно на новозаселені території, а в межах свого природного ареалу такі види лишались під статусом автохтонних (рідних).

Однак а ні міжнародне визнання, а ні звання академіка не вплинули на нього як на Людину – все своє життя він був щирим та чуйним до всіх оточуючих, він по справжньому “жив морем”, будучи справжнім патріотом Одеси та Батьківщини. І як один з найкращих послідовників наукової школи Ю.П.Зайцева, вчений вмів цікаво та простими словами донести людям про дуже складні речі. Особливо важливим такий дар є при роботі зі студентами, адже людина, насамепер, повинна розуміти сутність питання, а не сліпо заучувати наукові тези.

У народі кажуть, що шкода, коли нас покидають саме добрі люди. Але їх добрі справи проходять черед століття, лишаючи про людину щиру, добру пам`ять, повну поваги, шани та любові. І хоча втрата Бориса Георгієвича є непоправною, справа його життя живе та продовжується в його колегах, учнях та простих людях, які небайдужі до проблем нашого тендітного, багатостраждалого та рідного моря.

Замість постскриптуму. З Борисом Георгієвичем наш парк наш науковий відділ пов`язували як професійні, так і людські теплі звязки. Представників «Білобережжя» з радістю ним було зустрінуто в 2012 році в просторому кабінеті на вулиці Пушкінській 37 у м.Одеса, де було обговорено та оперативно вирішено питання наукового кураторства тоді ще ІнБЮМ, зараз ДУ «Інститут морської біології НАН України», з нашим національним природним парком. В подальшому, завждяки Борису Георгійовичу  особисто, і через свого заступника  д.б.н. Мінічеву Галину Григорівну, всіляко підтримували наші плани, спільні ідеї, проведення експедицій з дослідження ділянок   акваторій нашого парку. До речі, їх було декілька, але найбільш результативною була експедиція 2013 року, в ході якої були встановлено  та описано показники біологічної та природної стійкості Ягорлицької затоки, що стали і є навіть зараз  джерелом інформації для багатьох наукових публікацій. Представників парку  досить часто запрошували на засідання науково-технічної ради ІнБЮМу. На одному з таких засідань випала честь особисто познайомитись з корифеєм морської біології світового рівня, академіком Ювеналієм Зайцевим, що був в свій час вчителем для шановного Бориса Георгієвича Александрова. З теплотою згадуємо їх спільний приїзд на Кінбурн на День Чорного моря, наше неформальне спілкування біля вечірнього багаття, автограф Ювеналія Петровича на потертому та зачитаному його авторському екземплярі книги «Это удивительное Черное море», цікаві та іронічні історії з насиченого життя Бориса Георгійовича та плани на майбутнє…, втіленню яких безжально завадила трагедія смертельної пожежі грудня 2019 року. А вже сучасна трагедія лютого 2022 року завадила проведенню в 2023 році виїзної наукової конференції та експедиції на акваторіях, профілях та ділянках визначених в 2013 році,  які ми планували і ще плануємо провести. Однозначно ці заходи ми присвятимо пам’яті академіків Зайцева та Александрова – справжніх людей та науковців з Великої літери з якими мали щастя та честь бути знайомими особисто.

Науково-дослідний відділ НПП

Лебеді є символом вірності, ніжності, вони привертають увагу людей, довіряють їм, а інколи й потребують людської допомоги. Показово, що у ангелів – «лебедині» крила.

На Кінбурнський косі мешкають: лебідь-шипун, лебідь-кликун та малий лебідь. Кістки лебедів знаходили під час розкопок античного міста-держави Ольвії. Це є свідченням 2.5-тисячолітньої давності не рядової присутності виду в цьому регіоні.

Лебеді – найбільші представники ряду Гусеподібних, вага коливається від 5-7 кг (малий) до 10-13 кг (інші види). Розмах крил коливається від 180 до 238 см. В польоті звичайно чути характерний свист могутніх крил.

Дорослі лебеді всіх видів мають біле забарвлення, а відрізнити їх можна за формою та забарвленням дзьоба. Молодь лебедів має брудно-сіре забарвлення, яке повністю зникає лише на третьому році життя. Саме звідси і виникла ідея казки про «Гидке каченя». Також відомий кумедний випадок, коли люди побачивши «сірих» лебедів, здійняли тривогу, вважаючи що білосніжні красені забруднили оперення мазутом.

Дорослі лебеді не вміють пірнати, тому годуються, занурюючи передню частину тулубу та шию в воду і відриваючи фрагменти рослин. Живляться лебеді переважно рослинною їжею, разом з якою поїдають молюсків, дрібних ракоподібних та інших тварин. Рибу вживають випадково.

Лебідь-шипун зустрічається на протязі всього року, гніздиться та зимує. На Кінбурнській косі гніздиться до 10 пар. У місцях гніздування пари з’являються в лютому-березні. Гнізда роблять в плавнях, їх діаметр може досягати 1,9 м. Гніздо – міцна споруда котра може витримати вагу навіть дорослої людини. В кладці від 3 до 11 яєць. Насиджування триває близько 35 діб, насиджує самка, а самець її охороняє. Він відганяє інших лебедів, а також інших водоплавних птахів від гнізда, але думка, що там де поселилась пара лебедів, немає місця іншим птахам – хибна. З початку травня з’являються виводки пташенят. Пташенята ростуть досить довго, в віці місяця воно мають розмір в половину дорослого птаха, а добре починають літати лише в 4,5 місяці. Птахи довірливі до людей, іноді виводять пташенят навіть в межах с. Покровка. Пари можуть існувати багато років. Підтвердженням лебединої вірності є наступний факт. В 1975 р. було окільцьовано пару лебедів, в 1998 р. їх знову спостерігали разом (через 22,5 років!).

Птахи активно захищають пташенят навіть від хижих ссавців: шиплять і погрожуючи піднімають крила. Відомі випадки, коли лебеді ударами крил відганяли хижаків.

Лебеді-шипуни, котрі гніздяться на території Кінбурнської коси, належать до Азово-Чорноморської осілої популяції, що доведено кільцюванням. Це значить, що більшість птахів тримаються на півдні України круглий рік. Місцем масової зимівлі лебедів-шипунів є Ягорлицька затока та мілководдя лиманів, де зимує понад тисячу особин.

В гніздовий період можна спостерігати зграї лебедів чисельністю від кількох птахів до сотень особин. Це шипуни, котрі не беруть участі у розмноженні, переважно молодь. Влітку лебеді линяють, звичайно на мілководдях або в плавнях. Під час линьки вони на деякий час втрачають можливість літати. Місцем линьки, є Ягорлицька та Тендровська затоки Чорного моря та інші місця.

Лебідь-кликун гніздиться в тундрі і інколи на Поліссі. В акваторіях біля Кінбурнської коси щороку буває на зимівлі та прольоті, зграями від десятків до сотень особин. Прилітають птахи в жовтні-листопаді – відлітають в березні-на початку квітня. Вважається, що до нас прилітають птахи з Сибіру. На відміну від інших лебедів, котрі живляться на мілководдях, лебідь-кликун годується також на полях озимини та ріпаку, часто разом з гусками. На полях лебеді почали годуватись масово лише в три останні десятиріччя. Навіть взимку кликуни тримаються сімейними групами. Ці лебеді досить галасливі, їх «трубні» звуки чути дуже далеко.

Лебідь малий гніздяться в тундрі. Дуже рідкісний, занесений в Червону книгу України. В ХХІ ст. цих птахів почали спостерігати частіше, оскільки частина птахів поміняли місця міграцій та зимівлі з Каспійських на Причорноморські. Прилітають та відлітають птахи в ті ж терміни, що і кликуни. Тримаються як окремо, так і в зграях з іншими лебедями, інколи годуються на полях.

Як не дивно, але на лебедів раніше полювали. Серйозне полювання існувало в Ягорлицькій затоці біля Кінбурнської коси. Офіційно полювання на лебедів було заборонено в Україні лише в 1935 р. Лебедів, котрі прилітали до нас на зимівлю, здобували також в місцях гніздування і прольоту. У лебедів цінилось не м’ясо, а пух та перо і жир.

Заборона полювання сприяла зростанню чисельності та розселенню лебедя-шипуна в Україні. Птахи почали довіряти людям і гніздиться навіть в людних місцях, зокрема в межах населених пунктів на невеликих ставках. Іншими причинами відновлення чисельності шипунів, були: поява численних ставків та розведення птахів у неволі. Саме з другої половини ХХ ст., чисельність лебедів, котрі гніздяться в Україні, почала зростати.

Найбільш небезпечним періодом для лебедів є зима, особливо замерзання водойм, на яких вони тримаються. Звичайно гинуть молоді лебеді-шипуни. Це пов’язано з особливостями біології цього виду та з тим, що він є найбільш численним. Ослаблені лебеді стають здобиччю вовків, лисиць, шакалів, орланів-білохвостів та інших тварин. Зауважимо, що лебеді можуть тривалий час голодувати за рахунок запасів жиру.

Не поодинокі випадки, коли на допомогу лебедям приходять люди, нажаль відомі і випадки браконьєрства по відношенню до лебедів, що є неприпустимим. Окупація Кінбурнської коси та ведення воєнних дій створили потужний фактор турбування для лебедів та сприяли виникненню пожеж у гніздовий період у гніздових оселищах для лебедя-шипуна.

Костянтин Редінов, старший науковий співробітник РЛП «Кінбурнська коса» та НПП «Білобережжя Святослава» Фото автора, рисунок з визначника птахів.

В роботі заходу взяли участь директорка національного парку «Куршська коса» (республіка Литва) Ліна Діксайте, заступник директора НПП «Олешківські піски» Ольга Ложкіна, науковий співробітник Кафедри стратегічного управління університета Пасссау Аліна Касінська, доктор біологічних наук, визнаний спеціаліст по екології малих китоподібних Павло Гольдін, заступник наукового відділу НПП «Нижньодністровський» Микола Степанок, виконавчий директор ГО «УТОП» Олег Дудкін, науковий співробітник інституту морської біології НАН України Євген Соколов, заслужений природохоронець України Олег Деркач, представник  херсонського держуніверситету Сергій Сімченко та зрозуміло співробітники нашого парку. Було розглянуто ряд цікавих тем від використання штучного інтелекту в природоохоронній діяльності до шляхів  адаптації діяльності заповідних об’єктів України в період військових дій. Також були представлені доповіді про дослідження та моніторинг територій природно-заповідного фонду в умовах військового часу та новітніх викликів, які значно ускладнюють роботу.

Науково-дослідний відділ НПП

Суха коса представляє собою вільну берегову акумулятивну форму, яка розташована в південно-східній частині Кінбурнського півострова (рис. 1). Відповідна коса є наймолодшим акумулятивним утворенням, вздовж берегів Чорного та Азовського морів, яка стабільно розвивається з кінця 70-х років ХХ століття. Назва коси запропонована доктором географічних наук, професором А.І.Кривульченко.

Загальна довжина коси біля 3,5 км, при ширині від 30 до 200 м та пересічній висоті поверхні біля 1 м (рис. 2). Зазначене утворення сформовано на поверхні притуленого, до фронтального берегу Покровської коси, підводного бару Загреба. Коса характеризується стійким перманентним висуненням (проградацією) в бік моря, по поверхні зазначеного бару, в південно-східному напрямку (рис. 3).

Суха коса – є унікальним прикладом, формування нової берегової акумулятивної форми, в умовах відносно стійкого рівня моря (рис. 3). За еволюційними тенденціями, коса спрямовується по поверхні підводного бару, в напрямку до острова Довгий. За умов стійкого проявлення відповідної тенденції, коса може бути притулена до фронтальної частини острова. Зазначена ситуація може призвести до формування нової єдиної берегової акумулятивної форми, у складі якої Покровська коса буде представляти собою притулену частину, Суха коса середню, а острів Довгий дистальну.

Науково-дослідний відділ НПП

05.03.2024 працівники Служби Державної Охорони НПП “Білобережжя Святослава” взяли  участь у вебінарі, який було організовано Центром підвищення кваліфікації працівників водного господарства на тему: “Проблеми глобальних водних ресурсів і водокористування в Європі та Україні”.

Вебінар був проведений Гребінем В.В., професором, завідувачем кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету КНУ ім.Тараса Шевченка.
Під час даного заходу було обговорено та досліджено вкрай важливі питання, щодо водної політики у світі та ЄС, досліджено поняття загальних та внутрішніх відновних ресурсів, особливості водних ресурсів Європи та України та їх використання.
Даний вебінар, зважаючи на виклики сьогодення, є актуальним та практичним, оскільки під час нього лектором було висвітлено основні засади водної політики та управління водними ресурсами, адаптації европейських нормативів у водній сфері в України, що в майбутньому після деокупації Кінбурнського півострова дозволить застосувати отриману інформацію у відновленні водних екосистем коси.