19 березня, після пережитого інсульту, не стало нашого колеги та друга, Ткаченка Павла Валентиновича.

Фахівець своєї справи, шанований за професіоналізм у регіоні й за його межами. Усе життя пропрацював іхтіологом у Чорноморському біосферному заповіднику, не так давно було якраз 30 років роботи. Він займався своєю дійсно улюбленою справою, що є великою удачею у житті. Співпрацював зі спеціалістами НПП «Білобережжя Святослава» та з багатьма іншими установами. У його наукових працях є  багато статей, які увійшли в базу Scopus. До останнього моменту він систематизував свої наукові дані, писав статті про поточний стан заповідника, хоча й перебував на офіційному простої.

Намагався завершити розпочате, зберегти інформацію про унікальні природні комплекси біосферного резервату, але ж багато інформації так і залишилось у самому заповіднику в окупованій зараз Голій Пристані.

Завжди добрий, розсудливий, міг знайти слова та дії для підтримки тих, хто їх потребував…

Зараз вже Сім’я Павла Валентиновича потребувала цього. Від імені родини його донька Наталя щиро вдячна всім, хто підтримав їх у цю складну годину, напевно це найкраще, що може бути в людини: підтримка та пам’ять про неї. У день, коли в нього стався інсульт, він збирався йти…. купувати карасі. Що ж, нехай так і буде…

Р.S. А ми,  колектив наукового відділу парку вважаємо за справу честі останню, як це слово по відношенню до Павла трагічно звучить, останню статтю, написану ним  у співавторстві з нашим співробітником Олегом Маркауцаном, направити для видання в авторитетній збірці спеціалізованих наукових праць. Наша шана, наша повага, наша світла пам’ять тобі, Павло Валентиновичу…

Острів Довгий представляє собою реліктову берегову акумулятивну форму, яка розташована на південний-схід від оголовку Покровської коси та острова Круглий. Між островами Круглий і Довгий розташована протока шириною до 280 м, із домінуючими глибинами близько 0,8 м та максимальною до 3,2 м. Вздовж фронтального берегу острова витягнута підводна мілина – бар «Загреба». Острів та мілина формують природній бар’єр, який частково відділяє акваторію Ягорлицької затоки від північно-західної частини Чорного моря (рис. 1).

Рис. 1. Просторове розташування острова Довгий: а – притулена частина Покровської коси; б – середня частина Покровської коси; в – дистальна частина Покровської коси; г – протока в межах тильної частини Покровської коси; д – острів Круглий; є – острів Довгий.

Рис 2. Морфологічні умови острова Довгий та берегового бару «Загреба»: а – профіль в районі вузької частини; б – берег острова в районі вузької частини; в – берег острова в районі широкої частини; г – профіль в районі зони з’єднання; д – профіль дистальної частини; є – складові частини острова Довгий: 1 – вузька; 2 – широка; 3 – дистальна.

Загальна довжина острова біля 7,0 км (за вимірюваннями 2018 року), при ширині до 1,08 км, а загальній площі біля 4,7 км². В структурно-морфологічному плані, в межах острова  виділяється три складові частини: вузька, широка та дистальна (рис. 2). Вузька частина представляє собою систему об’єднаних берегових валів, між якими відсутні значні за розміром та затоплені водою, міжвалові зниження (рис. 2 а). В межах широкої частини виділяється система різновікових берегових валів, розділених міжваловими зниженнями та лагунними розширеннями. Вздовж фронтального берегу острова проявляються незначні за розмірами пляжі не повного профілю, зі слідами розмитої рослинності (рис. 2 б). З протилежного боку берегова смуга острова має вторинно вирівняний характер та представлена кількома незначними за розмірами акумулятивними перемичками, які з’єднують виступи берегових валів. Розташовані в межах відповідної частини острова лагуни, мають специфічні обриси, зумовлені морфологічними особливостями міжвалових знижень та переходять у округлі розширення, які представляють собою відокремлені акваторії Ягорлицької затоки.

Сучасна дисталь острова має вигляд підводної мілини, на поверхні якої періодично з’являються другорядні акумулятивні форми та проявляються сліди розмиву.

Острови Довгий та Круглий мають велике природоохоронне значення , вони  є заповідною зоною  Чорноморського біосферного заповідника та ВБУ міжнародного значення  «Ягорлицька затока». Густі зарості очерету та звивиста берегова лінія служать чудовим прихистком і місцем гніздування для численних водно-болотних птахів. Тут відпочивають та годуються різні види птахів під час сезонних міграцій. Зі сторони Ягорлицької затоки часто раніше  ставав льодовий покрив – зі сторони моря льоду практично ніколи не буває, тому острів є таким своєрідним рубежем, місцем зимівлі значних скупчень лебедів, пухівок, багатьох інших видів птахів та відповідно зоною кормління для зимуючих на території нашого національного природного  парку орланів-білохвостів.

На островах Довгому та Круглому гніздиться гага звичайна (пухівка) – птах занесений до Червоної книги України, звичний ареал поширення якого знаходиться значно далі на Північ. В 1975 році два гнізда цього виду на островах вперше знайшла та зареєструвала орнітолог Чорноморського заповідника Тетяна Ардамацька.  З цього часу розпочалася історія формування унікальної південної популяції  цієї морської арктичної качки. Фактично острови Довгий, дещо більше навіть Круглий стали для  цього виду таким своєрідним пологовим будинком ясельного типу, цей вираз  досить доречний так як вид практикує так званих няньок коли формуються зграйки молоді  з 50-70 особин і  «доглядають» за ними дві -три дорослі птахи . З кожним роком чисельність  птахів цього виду  в нашому  регіоні збільшувалась  в період до 2001 року , тоді  вона досягла свого максимума в  10 тис. особин. Але після масової загибелі в 2003 році загальна кількість  птахів різко знизилась до 4 тис.особин.

В ході експедиції  на острови  24.05.2003 року було виявлено 500  загиблих птахів до речі в цій  експедиції брали участь  і  працівники нашого відділу ,  які згадують як тоді досить тяжко було дивитись на ще не на  зовсім  розорені гніздах в яких на захололих яйцях лежали  мертві  самки гаги. За результатами  аналізу  відібраних зразків    було встановлено,  що причиною смерті деяких пернатих міг стати  ще не зовсім  на той час  відомий пташиний грип (орнітоз). В рекомендаціях які були надані  спеціалістами  протичумного  НДІ м.Одеса (д.б.н. Русєв І.Т.)  зазначалося що в зв’язку з агресивністю хвороби , можливістю зараження нею людей та необхідністю збереження виду  потрібно обмежити  відвідування  островів навіть з науковою  метою.

Але як показало життя деяким шарам нашого населення навіть загадкова і смертельна небезпека не указ, не те що якісь обмеження та додержання режиму тиші в період гніздування птахів, коли на кону стоїть заробіток досить значних сум грошей. Як стверджує начальник НДВ  парку Чаус В.Б. такого розмаху та розгулу браконьєрства, основою якого був незаконний  промисел креветки в той період , як  на острові Довгий  не можна було уявити навіть в самому  страшному природоохоронному сні. Згадується ,  якщо черговий   рейд служби охорони  проходив за участю представника прикордонної служби    по акваторіям тоді РЛП «Кінбурнська коса»  і рейд  в плані виявлення адмінпорушень був безрезультативним – то маршрут   продовжувався трішки далі, на острів  і результат (виявлення порушення)  практично завжди був, але оформлення адміністративної справи вже йшло зрозуміло  по лінії прикордонного відомства. І в таких та й інших  ситуаціях також виявлялась проблема – проблема обмеженості повноважень працівників СДО (діють тільки в межах об’єкту ПЗФ). До речі в зв’язку з берегоутворюючими процесами в районі  ділянки Сухої коси  зараз  , точніше  після деокупації  потрібно встановлювати межі трьох об’єктів ПЗФ,  тому що проблема чинності повноважень посадових осіб СДО   продовжує існувати. Декілька раз безрезультатно пропонувалось  посадовим особам керівних структур ПЗФ, щодо законодавчого вирішення питання , стосовно того  що працівник  служби державної охорони  заповідного фонду може і  повинен мати повноваження на виявлення , фіксацію та навіть оформлення правопорушення загального характеру на усіх об’єктах ПЗФ України. Але й без цих змін  на острові Довгому  спільно, в основному з прикордонниками затримували окремі невеликі браконьєрські  групи з 2-3 чоловік. Досить результативно працювали і інші  правоохоронні структури  які на  «золотому» острові декілька раз проводили широкомасштабні операції , в деяких  брала участь до 100 правоохоронців та посадовців СБУ.В ході таких заходів   затримували значні браконьєрські  угрупування  у яких вилучали значний улов  до 50 креветочних ятерів та іншого начиння. Було  порушено ряд  кримінальних справи як на затриманих тіньових рибалок так і на керівництво Чорноморського біосферного заповідника, без дозволу та потурання якого цей розгул креветочної пристрасті не міг би  відбуватись. Але незважаючи ні на що,   ще навіть до середини,  принаймні 2022 року можна констатувати що: міняється берегова лінія, глибини  та напрямок течій біля острову Довгий, але положення з  незаконним промислом навколо острову  кардинально,  на жаль не змінилось. Від браконьєрства та відповідно від безхребетності, чи навіть корисливості конкретних посадових осіб  страждають як і імідж ідеї Заповідання  загалом  так і саме головне: задекларовані нею  різноманітні об’єкти збереження , серед яких і нами трішки описана  пухівка , гага звичайна (Somateria mollisima). 

Науково-дослідний відділ НПП

20.03.2024 працівники НПП “Білобережжя Святослава” взяли  участь у вебінарі, який було організовано Центром підвищення кваліфікації працівників водного господарства на тему: “Здійснення моніторингу довкілля. Зміни у зв’язку з набранням чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо державної системи моніторингу довкілля, інформації про стан довкілля (екологічної інформації) та інформаційного забезпечення управління у сфері довкілля”.
Основним джерелом інформації, щодо якісного стану навколишнього природного середовища, а також інформації про стан природних ресурсів є екологічний моніторинг. Функціонування ефективної системи моніторингу довкілля є невід’ємною складовою державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Під час даного вебінару було обговорено та досліджено вкрай важливі питання, щодо реформування системи моніторингу довкілля, функціонування підсистем державної системи моніторингу довкілля, законодавчі та нормативні інструменти з організації та здійснення моніторингу за станом об’єктів довкілля.

Колектив НПП “Білобережжя Святослава”

Бориса Георгійовича Александрова дійсно можна вважати одним з діамантів у короні вітчизняних вчених-екологів. І питання тут не в кількості праць, яких вчений створив за своє життя більш ніж чверть тисячі, і не у складності формулювання наукового аппарату, хоча моделювання екологічних процесів описується інструментами вищої математики на дуже високому рівні – справа у самій людині.

Як корінний одесит, Борис Георгійович з дитинства впитав у себе любов до моря та рідного краю, поєднуючи природну зацікавленність з південним щирим серцем. Згодом цю любов посилив його вчитель та близький друг – Ювеналій Петрович Зайцев, який передав майбутньому вченому комплексність зору на екологію моря як поєднання природи, людини та її думок.

Його праці по біорізноманіттю, екології та відновленню морського середовища стали відомі як у вітчизняних колах науковців, так і на міжнародному рівні, в тому числі в таких всесвітніх організаціях, як ООН та ГЕФ. Поєднуючи практичні дані, теоретичні розрахунки та інженерний досвід, Борис Георгійович фактично став розробником сучасної методики здійснення біотехнічних заходів у морському середовищі, основу якого було закладено ще Ювеналієм Петровичем. Особливий внесок вчений вніс в розробку методичного комплексу сталого управління морськими екосистемами, надаючи перевагу найбільш динамічним та складним їх частинам – лиманно-гирловим та дельтовим комплексам. Без сумніву, його можна вважати початківцем у систематизації чужорідних видів флори та фауни Азовсько-Чорноморського басейну, адже розвинене судноплавство, недоліки в інтродукції чужорідних видів та прорахунки при з`єднанні рік з різних басейнів поставило під серйозне питання проблему збереження вітчизняного біорізноманіття. В той же час, Борис Георгійович мав широкий географічний зор, враховуючи регіонально-історичні аспекти розповсюдження видів-вселенців. Можливо, саме завдяки його зауваженням поняття інвазій стало розглядатись виключно на новозаселені території, а в межах свого природного ареалу такі види лишались під статусом автохтонних (рідних).

Однак а ні міжнародне визнання, а ні звання академіка не вплинули на нього як на Людину – все своє життя він був щирим та чуйним до всіх оточуючих, він по справжньому “жив морем”, будучи справжнім патріотом Одеси та Батьківщини. І як один з найкращих послідовників наукової школи Ю.П.Зайцева, вчений вмів цікаво та простими словами донести людям про дуже складні речі. Особливо важливим такий дар є при роботі зі студентами, адже людина, насамепер, повинна розуміти сутність питання, а не сліпо заучувати наукові тези.

У народі кажуть, що шкода, коли нас покидають саме добрі люди. Але їх добрі справи проходять черед століття, лишаючи про людину щиру, добру пам`ять, повну поваги, шани та любові. І хоча втрата Бориса Георгієвича є непоправною, справа його життя живе та продовжується в його колегах, учнях та простих людях, які небайдужі до проблем нашого тендітного, багатостраждалого та рідного моря.

Замість постскриптуму. З Борисом Георгієвичем наш парк наш науковий відділ пов`язували як професійні, так і людські теплі звязки. Представників «Білобережжя» з радістю ним було зустрінуто в 2012 році в просторому кабінеті на вулиці Пушкінській 37 у м.Одеса, де було обговорено та оперативно вирішено питання наукового кураторства тоді ще ІнБЮМ, зараз ДУ «Інститут морської біології НАН України», з нашим національним природним парком. В подальшому, завждяки Борису Георгійовичу  особисто, і через свого заступника  д.б.н. Мінічеву Галину Григорівну, всіляко підтримували наші плани, спільні ідеї, проведення експедицій з дослідження ділянок   акваторій нашого парку. До речі, їх було декілька, але найбільш результативною була експедиція 2013 року, в ході якої були встановлено  та описано показники біологічної та природної стійкості Ягорлицької затоки, що стали і є навіть зараз  джерелом інформації для багатьох наукових публікацій. Представників парку  досить часто запрошували на засідання науково-технічної ради ІнБЮМу. На одному з таких засідань випала честь особисто познайомитись з корифеєм морської біології світового рівня, академіком Ювеналієм Зайцевим, що був в свій час вчителем для шановного Бориса Георгієвича Александрова. З теплотою згадуємо їх спільний приїзд на Кінбурн на День Чорного моря, наше неформальне спілкування біля вечірнього багаття, автограф Ювеналія Петровича на потертому та зачитаному його авторському екземплярі книги «Это удивительное Черное море», цікаві та іронічні історії з насиченого життя Бориса Георгійовича та плани на майбутнє…, втіленню яких безжально завадила трагедія смертельної пожежі грудня 2019 року. А вже сучасна трагедія лютого 2022 року завадила проведенню в 2023 році виїзної наукової конференції та експедиції на акваторіях, профілях та ділянках визначених в 2013 році,  які ми планували і ще плануємо провести. Однозначно ці заходи ми присвятимо пам’яті академіків Зайцева та Александрова – справжніх людей та науковців з Великої літери з якими мали щастя та честь бути знайомими особисто.

Науково-дослідний відділ НПП

Лебеді є символом вірності, ніжності, вони привертають увагу людей, довіряють їм, а інколи й потребують людської допомоги. Показово, що у ангелів – «лебедині» крила.

На Кінбурнський косі мешкають: лебідь-шипун, лебідь-кликун та малий лебідь. Кістки лебедів знаходили під час розкопок античного міста-держави Ольвії. Це є свідченням 2.5-тисячолітньої давності не рядової присутності виду в цьому регіоні.

Лебеді – найбільші представники ряду Гусеподібних, вага коливається від 5-7 кг (малий) до 10-13 кг (інші види). Розмах крил коливається від 180 до 238 см. В польоті звичайно чути характерний свист могутніх крил.

Дорослі лебеді всіх видів мають біле забарвлення, а відрізнити їх можна за формою та забарвленням дзьоба. Молодь лебедів має брудно-сіре забарвлення, яке повністю зникає лише на третьому році життя. Саме звідси і виникла ідея казки про «Гидке каченя». Також відомий кумедний випадок, коли люди побачивши «сірих» лебедів, здійняли тривогу, вважаючи що білосніжні красені забруднили оперення мазутом.

Дорослі лебеді не вміють пірнати, тому годуються, занурюючи передню частину тулубу та шию в воду і відриваючи фрагменти рослин. Живляться лебеді переважно рослинною їжею, разом з якою поїдають молюсків, дрібних ракоподібних та інших тварин. Рибу вживають випадково.

Лебідь-шипун зустрічається на протязі всього року, гніздиться та зимує. На Кінбурнській косі гніздиться до 10 пар. У місцях гніздування пари з’являються в лютому-березні. Гнізда роблять в плавнях, їх діаметр може досягати 1,9 м. Гніздо – міцна споруда котра може витримати вагу навіть дорослої людини. В кладці від 3 до 11 яєць. Насиджування триває близько 35 діб, насиджує самка, а самець її охороняє. Він відганяє інших лебедів, а також інших водоплавних птахів від гнізда, але думка, що там де поселилась пара лебедів, немає місця іншим птахам – хибна. З початку травня з’являються виводки пташенят. Пташенята ростуть досить довго, в віці місяця воно мають розмір в половину дорослого птаха, а добре починають літати лише в 4,5 місяці. Птахи довірливі до людей, іноді виводять пташенят навіть в межах с. Покровка. Пари можуть існувати багато років. Підтвердженням лебединої вірності є наступний факт. В 1975 р. було окільцьовано пару лебедів, в 1998 р. їх знову спостерігали разом (через 22,5 років!).

Птахи активно захищають пташенят навіть від хижих ссавців: шиплять і погрожуючи піднімають крила. Відомі випадки, коли лебеді ударами крил відганяли хижаків.

Лебеді-шипуни, котрі гніздяться на території Кінбурнської коси, належать до Азово-Чорноморської осілої популяції, що доведено кільцюванням. Це значить, що більшість птахів тримаються на півдні України круглий рік. Місцем масової зимівлі лебедів-шипунів є Ягорлицька затока та мілководдя лиманів, де зимує понад тисячу особин.

В гніздовий період можна спостерігати зграї лебедів чисельністю від кількох птахів до сотень особин. Це шипуни, котрі не беруть участі у розмноженні, переважно молодь. Влітку лебеді линяють, звичайно на мілководдях або в плавнях. Під час линьки вони на деякий час втрачають можливість літати. Місцем линьки, є Ягорлицька та Тендровська затоки Чорного моря та інші місця.

Лебідь-кликун гніздиться в тундрі і інколи на Поліссі. В акваторіях біля Кінбурнської коси щороку буває на зимівлі та прольоті, зграями від десятків до сотень особин. Прилітають птахи в жовтні-листопаді – відлітають в березні-на початку квітня. Вважається, що до нас прилітають птахи з Сибіру. На відміну від інших лебедів, котрі живляться на мілководдях, лебідь-кликун годується також на полях озимини та ріпаку, часто разом з гусками. На полях лебеді почали годуватись масово лише в три останні десятиріччя. Навіть взимку кликуни тримаються сімейними групами. Ці лебеді досить галасливі, їх «трубні» звуки чути дуже далеко.

Лебідь малий гніздяться в тундрі. Дуже рідкісний, занесений в Червону книгу України. В ХХІ ст. цих птахів почали спостерігати частіше, оскільки частина птахів поміняли місця міграцій та зимівлі з Каспійських на Причорноморські. Прилітають та відлітають птахи в ті ж терміни, що і кликуни. Тримаються як окремо, так і в зграях з іншими лебедями, інколи годуються на полях.

Як не дивно, але на лебедів раніше полювали. Серйозне полювання існувало в Ягорлицькій затоці біля Кінбурнської коси. Офіційно полювання на лебедів було заборонено в Україні лише в 1935 р. Лебедів, котрі прилітали до нас на зимівлю, здобували також в місцях гніздування і прольоту. У лебедів цінилось не м’ясо, а пух та перо і жир.

Заборона полювання сприяла зростанню чисельності та розселенню лебедя-шипуна в Україні. Птахи почали довіряти людям і гніздиться навіть в людних місцях, зокрема в межах населених пунктів на невеликих ставках. Іншими причинами відновлення чисельності шипунів, були: поява численних ставків та розведення птахів у неволі. Саме з другої половини ХХ ст., чисельність лебедів, котрі гніздяться в Україні, почала зростати.

Найбільш небезпечним періодом для лебедів є зима, особливо замерзання водойм, на яких вони тримаються. Звичайно гинуть молоді лебеді-шипуни. Це пов’язано з особливостями біології цього виду та з тим, що він є найбільш численним. Ослаблені лебеді стають здобиччю вовків, лисиць, шакалів, орланів-білохвостів та інших тварин. Зауважимо, що лебеді можуть тривалий час голодувати за рахунок запасів жиру.

Не поодинокі випадки, коли на допомогу лебедям приходять люди, нажаль відомі і випадки браконьєрства по відношенню до лебедів, що є неприпустимим. Окупація Кінбурнської коси та ведення воєнних дій створили потужний фактор турбування для лебедів та сприяли виникненню пожеж у гніздовий період у гніздових оселищах для лебедя-шипуна.

Костянтин Редінов, старший науковий співробітник РЛП «Кінбурнська коса» та НПП «Білобережжя Святослава» Фото автора, рисунок з визначника птахів.