12-13 жовтня 2023 року науковці національного природного парку «Білобережжя Святослава» взяли участь у міжнародній науковій конференції «Регіональні аспекти флористичних та фауністичних досліджень» яка відбулась в смт. Путила Чернівецької області на базі національного природного парку «Черемоський» за підтримку ЧНУ ім. Федьковича та ряду провідних наукових установ України . Темою доповіді та презентації НПП , що викликала жвавий інтерес у учасників конференції була «ПРО ВПЛИВ НЕГАТИВНИХ ФАКТОРІВ НА ГНІЗДОВУ ОРНІТОФАУНУ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «БІЛОБЕРЕЖЖЯ СВЯТОСЛАВА» внаслідок військових дій за період з березня 2022 по червень 2023 року включно. В доповіді проведено аналіз більше ніж тридцятирічного періоду спостережень за 130 видами птахів, що використовують Кінбурн для гніздування, його тривалості, основними територіями де проходить гніздування. На гніздові території накладено періоди та площі пожеж, що співпали з найбільш вразливим для життя птахів періодом. В 2023 році до основних негативних чинників впливу критичного характеру додалась також повінь від руйнування греблі Каховської ГЕС.

З повним текстом презентації Ви можете ознайомитись на нашому Telegram-каналі за посиланням https://t.me/natureBS778/536

Науково-дослідний відділ НПП

Згідно розробленої програми навчань та виконання плану-заходів відділу державної охорони НПП “Білобережжя Святослава’ проведені навчання з підвищення кваліфікації працівників служби державної охорони Парку. Метою навчання є підвищення рівня знань працівників СДО. До проведення навчання були залучені працівники всіх відділів ПНДВ та працівники відділу державної охорони. Згідно плану проведення навчань були охоплені теми організації рейдової роботи та патрулювання території, ефективної комунікації з відвідувачами та кризові комунікації з правопорушниками, а також юридичні аспекти щодо діючих законодавчих актів природно-заповідного фонду, додержання встановленого режиму на території природно-заповідного фонду. Всі теми навчання були опрацьовані умовними задачами по порушенню природоохоронного законодавства в яких потрібно було розрахувати заподіяну шкоду і правильно скласти протокол про адміністративне правопорушення.

Відділ державної охорони НПП Білобережжя Святослава

Як відомо на Кінбурнському півострові нараховується шість  видів змій ( не враховуючи плодів буйної уяви місцевих жителів) кожен вид  по своєму цікавий та індивідуальний. Одначе серед них різко виділяються два види, володарів особливої статури, сили, своєрідного благородства й одночасно розбійницькою сміливості. Мова йде про двох представників родини полозових до якої входять також  і знайомі всім нам вужі  – полоза жовточеревого (місцева назва жовтобрюх) або каспійського (Dolichophis caspius) та  полоза сарматського ,  синонімна назва  Палласів полоз (Elaphe sauromates). Але не зважаючи на родинну спорідненість  наші герої дуже відрізняються від вужів, спільного в них є лише те, що ці види як і вужі  абсолютно не отруйні. Та на відміну від, наприклад, вужів звичайного та водяного, полози  не «опускаються до низького лицедійства», тобто не прикидаються у разі небезпеки мертвими й не стараються окропити недруга смердючою рідиною, а сміливо кидаються в бій і без усілякого «вужиного» акторства, намагаються вкусити кривдника. Але на щастя для  іншої сторони – це зовсім безпечно, та й напевно не смертельно боляче. Зуби в полозів для цього занадто малі та тонкі (призначенні тільки для утримування здобичі), але психологічного ефекту укус досягає, тим паче враховуючи солідні розміри плазунів.

Серед усіх змій, котрі зустрічаються у нас,  –  полози найбільші, середня довжина дорослої особини, особливо полоза жовтобрюха  – близько півтора метра, деякі досягають двох метрів а то й більше.  Враховуючи їхню природну силу, швидкість  переміщення й відчайдушну сміливість, вони не стають легкою здобиччю для місцевих хижаків, будь вони  чи то  птахами  чи ссавцями , яким буває простіше впоратися з вужем і навіть з отруйною степовою гадюкою. До речі  ззовні ці два види дуже схожі, окрас класичний  та, на відміну  від вужів, консервативний – незмінне насичено жовте черевце, верх у полоза сарматського коричневий з маленькими жовтими вкрапленнями , у жовтобрюха – темно-коричневий. А ось молоді особини за своїм забарвленням дуже відрізняються від дорослих. Наприклад, молодь сармата що може потрапити на очі в серпні-вересні , «хизується» чітко вираженими косими темними полосами на більш світлому верху, що робить його у цьому віці чимось схожим на гадюку степову ( в особливості однорічних), молоді жовтобрюхи зверху темно-сірі  та іноді з зеленим відливом. Часто у автора запитуються, яким же чином (для не спеціаліста) можна нашвидку у природі їх можна ідентифікувати. Дійсно, не завжди це легко, тим паче, що вужева «рідня» також буває величенькою, та й забарвлення також варіює.

Одначе існує одна підказка, котра дозволяє це зробити, й пов’язана вона з особливостями їхньої поведінки  продиктованих способом життя та характером харчування. Це стосується не лише полозів, але й інших повзаючих мешканців Кінбурнського півострову. Якщо вам доведеться спостерігати як здоровенна змія з незвичайною легкістю  повзе по стовбуру дерева, гілкам чагарників чи навіть по прямовисній стіні, у спробі дібратися до своїх улюблених ласощів (пташиних яєць чи пташенят в гнізді) – то це без сумніву полоз сарматський.  Лише цей вид спроможний на такі акробатичні трюки, та й статус зобов’язує, все ж таки не дарма від відноситься до групи плазуючих полозів. Хоча зустріти його можна в найрізноманітніших біотопах  –  від плавнів (плавають вони також непогано хоча й з невеликим задоволенням) до степів та лісів.  Делікатес з пташенятини не завжди доступний для нього,  тому в їжу потрапляють гризуни та ящірки. А ось полос жовточеревий (жовтобрюх)  більш консервативний в харчуванні. Плавати та повзати по деревах він не вміє, тому не настільки еврибіонтний (пластичний) як сарматський і ласує в основному гризунами, розправляючись навіть з великими щурами. Це не лише найбільша й найсильніша змія у всьому «зміїному царстві України», але й безперечно  найагресивніша. Тому якщо ви гуляєте стежкою в лісовому гаю чи в степу та ненароком натрапите на «величезну» (у страху очі величезні) змію , котра не збирається вас пропускати, грізно шипить, кидається , а ще й може піти в «контратаку» –  це на всі сто відсотків  полоз жовточеревий.

Всі інші змії не такі хоробрі та агресивні й при зустрічі з людиною намагаються якомога скоріше заховатися у найближчій рослинності чи норі якогось гризуна. Авжеж, розповіді місцевих жителів Кінбурна  про «свистячих», що мчать колесом, переслідуючи самотніх мандрівників, величезних жовтобрюхів , м’яко кажучи не відповідають дійсності, але рішучий характер  цієї змії незмінно вражає. На відміну від сарматського полоза, який у неволі швидко звикає до рук, для жовтобрюха це абсолютно неприйнятно. Звичайно, потрапляє полозам від людини не за це, а за розбійний норов полоза сарматського, котрий в наслідок «небайдужого» ставлення до всіх пернатих, частенько заповзає в сільські двори та курники, сподіваючись поласувати пташенятами та курячими яйцями.

В цілому популяції цих видів плазунів на Кінбурнській косі  поки нічого не загрожувало аж до початку військових дій з їх безкінечними пожежами і так на вижарених піщаних ділянках . На відміну від гадюки степової, полози ще раніше успішно адаптовувались  до кліматичних змін. А ось полоз жовтобрюх за останні 5-6 років навіть значно розширив ареал свого проживання й кількісно поповнив свою популяцію на Кінбурнському півострові, перейшовши зі статусу рідкісного виду на звичайний, що може бути пов’язано зі збільшенням поголів’я улюбленої їжі –різноманітних степових гризунів. Цей  на перщий погляд зовсім не дивовижний факт не може не радувати, адже всі ці симпатичні й цікаві повзаючі «гади» представники Червоної книги України в кінці кінців приносять людині набагато більше користі,  ніж неприязнь та страх від зустрічі з ними.

Маркауцан Олег  науковий співробітник НПП «Білобережжя Святослава»

Територія НПП «Білобережжя Святослава» до початку війни залишалася важливою для збереження орланів. На Кінбурнській косі постійно розмножувалось до 3 пар орланів – білохвостів  хоча щорічно у нас збираються на зимівлю від кількох десятків до 300 особин птаха. Охоронялися орлани також в Чорноморському біосферному заповіднику (відоме місце гніздування) та регіональному ландшафтному парку «Кінбурнська коса».

Орлан-білохвіст є одним із знакових птахів, видів-символів Кінбурнської коси, причому ще з Ольвійських часів, його дослідженню та охороні , до окупації російськими загарбниками території коси, приділялась особлива увага.

Цей величний хижий птах – один з найбільших представників ряду Яструбоподібних. Розмах крил орлана-білохвоста від 2 до 2.5 м, вага до 3.5 – 5,8 кг. Повністю білим хвіст у птахів стає лише на 6-му році життя, коли орлани набувають остаточного вбрання. До гніздування птахи приступають у віці 4-6 років.

На Кінбурнській косі дорослі орлани в районі гнізда звичайно тримаються календарний рік. Гнізда будують на соснах, вільхах і дубах. В Україні гнізда знаходили на висоті від 6 до 28 метрів. На одній гніздовій території може бути до 3-х гнізд, які орлани займають в різні роки. Звичайно гнізда будуються весною, але інколи восени та взимку.

Діаметр гнізда від 1 до 2,5 метрів. Висота гнізда до 3 –х метрів. Важити таке гніздо може більше 1 тонни! В березні, іноді в кінці лютого, з’являється кладка з 1-3 (звичайно 2) яєць, яйця розміром як домашньої гуски. Їх насиджує переважно самка, на протязі 35-40 діб. Пташенята з’являються з другої половини квітня. Поки вони малі, їх обігріває самка, вона ж їх і годує їжею, яку приносить самець. Пізніше в обігріві пташенят приймає участь і самець. Для старших пташенят обоє батьків здобувають поживу, але завжди гніздо знаходиться під наглядом дорослих.

Молоді орлани починають вилітати з гнізд з кінця травня. Перші вильоти з гнізда пташенята здійснюють на декілька десятків метрів і невдовзі повертаються в гніздо. В гнізді вони й ночують, сюди ж їм батьки приносять поживу. Поступово дистанція польотів збільшується. Пташенята залежать від «батьків» близько півтора місяця, після чого дорослішають і їх перестають годувати. Далі долі молодих орланів залежать вже від них самих.

На території Кінбурнської коси щорічно збираються на зимівлю орлани з інших місцин. Знахідки птахів з кільцями свідчать про зимівлю тут птахів котрі народились й поза межами України і як це зараз не гірко звучить більшість з центральної росії . Перші птахи прилітають вже в вересні, а останні мігранти розлітаються в квітні. Орлани збираються на загальні ночівлі в сосновому лісі, інколи також ночують на кризі. Кожний птах має свою гілку, яку не дозволяє займати іншим особинам. Дорослі особини займають кращі місця. Тут протягом доби постійно чути їх різноманітний клекіт.

Живляться орлани рибою, ссавцями, птахами. Орлани – справжні «санітари» природи: ловлять переважно ослаблених тварин, іноді вживають мертвечину, в тому числі підбирають залишки мертвих тварин на узбіччях доріг. В «мишині» роки орлани полюють на полях за цими малими гризунами. В гніздовий період основною їжею для виду є риба. Зрозуміло та звичайно що птахи полюють поряд з гніздом. Але взимку з місць ночівлі  в пошуках їжі орлани можуть розлітатись на відстань до 50 км.

В період насиджування кладки орлани дуже вразливі до фактору турбування. Наприклад, перебування людей в кварталі лісу, де знаходиться гніздо птахів, або навіть в сусідніх кварталах, призводить до того, що потурбовані птахи його можуть полишити або кладку знищать воронові птахи. Складно інколи буває орланам і здобути їжу, але дорослі птахи можуть тривалий час голодувати.

Що ж відбулось з орланами на території парку, яка опинилася в окупації та зоні ведення бойових дій? Достеменно на це точної відповіді немає. Маємо поки можливість фіксації прольоту одиночних особин. Враховуючи, що вигоріли значні площі лісів, у тому числі і квартали, де орлани гніздились (зафіксовано пошкодження гнізда орлана в березні 2022 року, кв. №5 Василівського лісництва)   та збирались на ночівлі взимку, можна припустити, що в 2022-2023 рр. орлани не гніздились зовсім. Напевно порушеною є структура зимових скупчень, орлани продовжують зимувати в цих місцях, але використовують їх лише для годівлі. Ймовірно для ночівлі птахи літають у більш тихі та безпечні місця. Безперечно що регулярні вибухи та пожежі розлякують орланів з Кінбурнської коси, як напевно і інших водоплавних птахів, які є основою живлення цього хижака в зимовий період. Підкреслимо що територія Кінбурнської коси дуже важлива ланка в  екології цього виду взагалі , його популяції –  як це було встановлено  в 2006 році під час зимового обліку орлана  коли співробітники РЛП «Кінбурнська коса»   нарахували  298 особин орлана . І вже ,в межах НПП «Білобережжя Святослава» , підтверджено знову  важливість території  Кінбурнської коси в 2017 році коли за ініціативи парку  спільно з ГО «УТОП» було проведено загальний зимовий  облік по всім заповідним об’єктам  Причорномор’я , Приазовським територіям та  прилеглих до них ділянкам від дунайських плавнів до НПП «Меотида»  Донецька область . Тоді  на території  Кінбурнської коси нараховано більше 100 особин орлана-білохвоста, що знову підтвердило  важливість території для існування виду протягом тривалого часу взагалі і  особливо під час сурових зим,  коли засніжено поля , замерзають основні водойми і для харчування птаха залишаються лиш відкриті акваторії Чорного моря.

  Загрозою для орлана-білохвоста може бути також як пряме попадання (розриву) боєприпасу  касетного типу в місці традиційної концентрації птаха (до 60% від зимового скупчення) так і пошкодження місць зимівлі та фактор турбування що змусить птаха шукати нові місця кормління в критичний зимовий період

Орлан-білохвіст занесений до Червоної книги України, Червоного списку Міжнародної спілки охорони природи, Європейського Червоного списку, охороняється Боннською та Бернською конвенціями. Хоча Європейська, світова та Українська популяція виду на протязі останніх 30 років зростає але ризики для зменшення цієї позитивної тенденції які ми бачимо на власному прикладі існують..

Все ж маємо надію що орлани-білохвости  не полишать Кінбурнську косу  незважаючи на названі ризики, а мир та ми , працівники національного природного парку їм  в подальшому  в цьому допоможемо.

Науково-дослідний відділ НПП «Білобережжя Святослава»

Захід проводився в on-line режимі в умовах зібраного кворуму. На засіданні розглянуто ряд актуальних питань щодо діяльності національного природного парку в період військових дій.
«Про стан проведення заходів з охорони водних біоресурсів НПП та гніздових територій в період нерестової заборони та в період гніздування» доповідав Холодняк П.А. заступник директора НПП «Білобережжя Святослава».

«Про стан еколого-освітньої роботи НПП та підготовки рекреаційних ділянок рекреаційного пункту «На Солі»» доповіла начальник відділу еколого-освітньої роботи та рекреаційного благоустрою Тарабан С.В. Було запропоновано до Всесвітнього дня прибирання 16 вересня 2023 року в рамках Всеукраїнського молодіжного руху Let’s do it Ukraine провести комплексні заходи на охоронній зоні та території озера Солонець-Тузли.

Розглянуто питання роботи безпосередньо наукового відділу а саме: «Стан фінансування наукових програм та оптимізації роботи НДВ НПП», «Про хід роботи щодо розширення території НПП «Білобережжя Святослава», «Про хід виконання меморандумів та договорів в галузі міжнародного природоохоронного співробітництва». Доповідали начальник науково-дослідного відділу НПП Чаус В.Б. та провідний науковий співробітник НДВ НПП Давидов О.В.

Члени НТР заслухали також інформацію наукового співробітника НДВ Касьянова Є.О. «Про поточний стан природних комплексів НПП за даними космічного моніторингу».
По кожному питанню Науково-технічною Радою прийнято відповідні рішення.

Інформацію провідного інженера відділу служби державної охорони Яровенко О.П.. «Про стан проведення робіт по спеціальному використанню природних ресурсів НПП відповідно до одержаних на 2023 рік дозволів та розгляд проекту лімітів на спеціальне використання природних ресурсів на 2024 р.» взято до відома.

Науково-дослідний відділ НПП «Білобережжя Святослава»

Колишньому директору національного природного парку «Білобережжя Святослава», який більше ніж 10 років керував парком, оголошено підозру про отримання 330 тис грн. зарплати за фіктивного працівника, в рамках кримінального провадження 12021152100000323, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.11.2021. Матеріали досудового розслідування перебувають в провадженні СВ ВП №7 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області.

Так, за процесуального керівництва Миколаївської окружної прокуратури повідомлено про підозру колишньому керівнику національного природного парку «Білобережжя Святослава» у привласненні чужого майна шляхом зловживання своїм службовим становищем та видачі завідомо неправдивого офіційного документу (ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України).  

За даними слідства, екскерівник, зловживаючи своїм службовим становищем, з 2012 по 2019 роки на підставі підроблених табелів обліку робочого часу заволодів понад 330 тис. грн., виплачених в якості заробітної плати особі, яка жодного дня не працювала у парку.

Санкція статті передбачає покарання у виді обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Національний природний парк «Білобережжя Святослава» в рамках даного кримінального провадження отримав процесуальний статус потерпілого.

Станом на сьогодні, правоохоронними органами вже завершено досудове кримінальне  розслідування, стосовно дій колишнього директора НПП «Білобережжя Святослава» за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст. 191 та  ст. 366 КК України за період з 2012 по 2019 роки, який безпідставно нараховував та сплатив заробітну плату, матеріальну допомогу, відпускні людині, яка не працювала в установі та навіть деякий час перебувала за кордоном.

Зокрема, в рамках вище зазначеного досудового розслідування, судовим  експертом було підтверджено факт безпідставного нарахування та виплати заробітної плати гр. України О., що призвело до нанесення  шкоди (збитків) НПП «Білобережжя Святослава» на суму більше 330 тис. грн.

Враховуючи, що колишній директор НПП «Білобережжя Святослава» відмовився добровільно відшкодувати завдану шкоду, адміністрацією національного природного парку «Білобережжя Святослава» було підготовлено цивільний позов в рамках згаданого кримінального провадження, з метою відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 330 тис грн., завданої колишнім директором національного природного парку «Білобережжя Святослава», які були безпідставно привласнені останнім.

Найближчим часом обвинувальний акт разом з цивільним позовом будуть передані до суду, але з огляду на дії адвокатів колишнього директора, які не довіряють суддям Очаківського районного суду Миколаївської області (подані відповідні клопотання), розгляд даної кримінальної справи буде проводитись в іншому суді, що в свою чергу, з огляду на територіальну віддаленість та воєнний стан, ускладнить можливість прибуття до суду для надання показів багато чисельним свідкам, у тому числі співробітникам Парку.

Звертаємо увагу, що задокументований працівниками правоохоронних органів факт нанесення Парку збитків, через нарахування та виплату, колишнім директором, заробітної плати не існуючим працівникам є, нажаль, непоодиноким, адже є достовірні факти, які свідчать про це.

Національний природний парк «Білобережжя Святослав» створено у 2012 році, як об’єкт природно-заповідного фонду України для охорони, популяризації та відтворення частини Кінбурнського півострову – унікальних піщаних арен Нижнього Дніпра, його тваринного та рослинного світу. Також до складу парку увійшли території озера Солонець–Тузли, в межах Коблівської ОТГ. З початку березня 2022 року та до цього часу парк перебуває в зоні активних бойових дій.Військові дії у поєднанні зі спричиненими ними пожежами та найбільшою техногенною катастрофою XXІ століття, – підривом дамби Каховської ГЕС, -знищили все живе. Проте навіть без точних даних науковці розуміють, що на відновлення заповідної зони необхідно дуже багато часу та зусиль.

За підрахунками наукових спеціалістів парку, екологічної інспекції постраждало більше 4 млн. дерев, більше 8тис.га території парку випалено, майже 2,5 тис. га підтоплено. Загальні збитки, завдані Кінбурнському півострову окупантами, підраховуються в 10-ки мільярдів гривень (підрахунок ведеться до теперішнього часу).

За цей час ворог викрав та знищив  майже все, що було накопичено за одинадцять років діяльності парку. Йдеться про автомобілі, комп’ютерну техніку та офісне обладнання, фотоапарати, лабораторне устаткування, обладнання за спостереженням за тваринним та рослинним світом, зібрані гербарні матеріали, напрацьовані наукові дослідження. Офісна будівля парку, що знаходиться в м.Очаків, неодноразово зазнавала ракетних ударів.  Пошкоджено покрівлю, стелю, знищені вікна та вхідні двері, офісна техніка . Наразі установа першочергово потребує оперативних автомобілів підвищеної прохідності, швидкісних катерів, комп’ютерного обладнання, принтерів, мікроскопів, фотоапаратів, цифрової метеостанції, а також генераторів, вікон, скла, шиферу, меблів. Усе це коштує десятки мільйонів гривень та років кропіткої праці співробітників парку, відданих заповідній справі, яку неможливо обрахувати в грошовому еквіваленті.

Сьогодні першочергове завдання парку — відновити матеріально-технічну базу аби мати можливість вживати ефективних заходів у фіксації злочинів російської армії та відновленні екосистеми заповідника.

Національний природний парк “Білобережжя Святослава” звертається до благодійників, друзів, колег, небайдужих громадян із проханням про допомогу.

Будемо вдячні за допомогу на відповідні реквізити установи:

НПП «Білобережжя Святослава»

ЄДРПОУ 38086503

р/р UA488201720313231003301081384

ДКСУ в м. Київ, МФО 820172

Контактна особа:

Коваль Віктор Васильович +38(095)0425863

Світ повинен знати про загрози для довкілля та екоцид з боку росіян в Україні, аби згодом відповісти перед людством за свої злочини. Разом – до Перемоги!

Кінбурнський півострів, Кінбурнська коса багаті не лише герпетофауною – земноводних тут не менше ніж змій чи ящірок, як кількісно так і у видовому співвідношенні. Як приклад: це й дивом трансформований з часів коли реліктові ліси були ще зовсім юними, рідкісний для нас, але буденний в інших регіонах, тритон дунайський; це й жаба зелена – неперевершена вокалістка, володарка прекрасного «сопрано», тонку трель якої можна почути в тихі весняні вечори і не на тільки великих водоймищах або й в залах простіших – калюжах та канавках; жаба – райка, володарка дуже потужного голосу, але яка віддає перевагу вокалу в складі багаточисельних «хорових колективів» знаходячись при цьому на високих «сценах» у вигляді стебел очерету чи іншої рослинності поблизу водоймищ. Враховуючи ці особливості природної акустичної «творчості», почути відомі композиції у їх виконанні можна за багато кілометрів. Але є і винятки в цьому співтоваристві які зовсім не мають бажання творчо розвиватися –це озерні жаби, вони віддають перевагу роздуванню свої резонаторів та несамовитому кваканню знаходячись на поверхні води і геть не звертають увагу на витонченість виконання відповідно й на думку слухачів. Таким чином і загалом спосіб життя та співу відрізняються у жаб проживаючих на суші від проживаючих у воді та мешканок трав’яних заростів. Але все ж з усього цього різноманіття за особливістю своєї біології виділяється – землянка або як її ще часто називають часничниця (Pelobates fuscus). Дивовижного у її зовнішності немає геть нічого, навпаки вона має більш ніж простий буро-болотний колір забарвлення з світлішими плямками невеличкого розміру на відміну, наприклад, від тієї ж вищезгаданої райки, яка хизується яскравим смарагдово-зеленим вбранням. Це й не дивно адже забарвлення цих амфібій ідеально підігнане еволюцією до їх місця проживання й служить для чудового маскування, чи то під зелень листя й трави, чи то прибережна багнюки, чи, як в нашому випадку, піска та трави сухого степу. Але одного захисного забарвлення часто виявляється недостатньо, адже забагато проживаючих з ним по сусідству в одній «комуналці» ссавців, птахів та змій є їхніми потенційними ворогами. Саме тому багатьом видам амфібій доводиться вести нічний спосіб життя й найтяжче доводиться нашій «героїні», адже у відкритому і на Кінбурні найчастіше рідкотрав’янистому степу, схованок майже немає. На відміну від жаби зеленої, часничниця не отруйна, жваво і різко підстрибувати як інші жаби – не вміє, тим паче що й пірнати її після цього немає куди. При цьому, часничниця, певно, самий чисельний вид амфібій Кінбурнського півострову. Не володіючи специфічними адаптивними можливостями до виживання в умовах сухих й жарких піщаних степів, успішне існування цього виду було б не можливим. Саме з цієї причини, вона вимушена вести активний нічний спосіб життя, а вдень глибоко ховатись в піску, й робить це дуже віртуозно, на що аж ніяк не спроможні її родичі – амфібії. Відповідно зимують жабки-часничниці, на відміну від своїх сестер по ряду, також під землею, тільки набагато глибше – від одного до декількох штиків лопати (20 см). Таке довге знаходження, в своєрідних підземних пунктах незламності також незвичне, адже зимуючи в ґрунті, а не у воді, вони не можуть використовувати своє, так назване, шкіряне дихання притаманне іншим видам. Та на цьому унікальні вміння часничниці не закінчуються! Як тільки весняне сонечко злегка розігріє пісок «цей невгамовний землекоп» зразу прагне вибратися на поверхню й прямувати до водоймищ зайнятися «серйозною справою», а саме – розмноженням. Часничниця віддає перевагу непроточним озерам або густим плавням, їй там тепліше, безпечніше та й взагалі «спокійніше й затишніше». Як й іншим талановитим та безталанним жабам, і їй без «співочих арій» у цьому серйозному але й у жаб як виявляється романтичному ділі не обійтись і ось тут знову можна дивуватися, адже на відміну від інших, виконує свої «незмінні хіти» безпосередньо під водою. В результаті від всього співу можна почути лише глухе «тук-тук-тук», хоча й досить голосне. Після спарювання й відкладення ікри можна «з чистим сумлінням» повертатися в ріднесенькі піщані степи й займатися нічним полюванням на різноманітних безхребетних. Після проходження малюками усіх етапів метаморфозу: від пуголовка до крихітного жабенятка, йому настає час покинути водні «рідні пенати» й почати доросле життя на суходолі. До речі, міграція жаб-часничниць носить одночасний і досить масовий характер. Хто, чи що дає кінцеву команду « на старт» точно не відомо, але їхній марафонський забіг відбувається, переважно, в дощову та ще вологу погоду після дощу. Після цього марафону життєвий цикл жабенят входить в стрімку круговерть і тепер у часничниць настає найтяжчий та вкрай небезпечний період їх життя. Являючись абсолютно беззахисними, малюки повинні якомога скоріше дорослішати для того, щоб «навчитися» швидко закопуватися в пісок й оволодіти навичкою використовувати, знову ж таки відмінний від інших амфібій, спосіб самооборони який полягає в наступному : зазвичай інші жаби починають несамовито й безнадійно кричати вже потрапивши в пащеку чи дзьоб ворога. Часничниця ж віддає перевагу попередженню такому розвитку подій – і при зіткненні з хижаком зі всіх сил намагається його залякати, роздуваючись й видаючи різкий та гучний крик, по якому, вночі, можливо точно визначити, де знаходиться потенційна але хоробра жертва та її нападник.

Скоріше за все, усі вищеперераховані дивовижні особливості часничниці дають їй особисто здатність до виживання і сприяють процвітанню всього виду (Pelobates fuscus) принаймні у нас на Кінбурнській косі, де мужнім представникам цього виду доводиться виживати в досить складних умовах та й не в звичному для інших амфібій середовищі і хочеться вірити що виживе ця жабка і в період нинішнього військового безумства.

Маркауцан Олег, науковий співробітник НПП «Білобережжя Святослава»

Адміністрація НПП “Білобережжя Святослава”

Не зважаючи на постійні «екологічні притиснення» людиною з її, так би мовити, господарською діяльністю та навіть з періодами масового вилову (2010 ті роки), черепаха болотяна все ще найрозповсюдженіший й, відносно багаточисельний, мешканець найрізноманітніших водойм України – вид рептилій. Тип паче це дивно, зважаючи на те що, її життя сповнене небезпек та труднощів в більшій мірі ніж у найближчих родичів – змій та ящірок. Нехай вас не вводить в оману міцний панцир, бо до того як він стане головним захистом для черепахи, їй доведеться пройти нелегкий шлях до виживання, де на кожному кроці – небезпека та труднощі, котрі підстерігають її ще навіть до появи на світ.

Все починається з періоду відкладки яєць, як тільки «майбутня матуся» полишає свої рідні затишні водойми й «заправившись» максимальною кількістю води, котра транспортується у кишечнику, здійснюють свій «марш кидок» на відкриті степові ділянки в пошуках підходящих місць для копання гніздової ямки. Пошуки можуть продовжуватися по різному і разом з процесом викопування ямки, маскування та відкладки яєць, тривати від декількох годин до цілої доби. Сезон відкладки яєць (на відміну від морських черепах) не разовий а розтягнутий на період з середини травня до середини липня, а найродовитіші (найплодючіщі) самиці відважуються на повторну кладку. Тому «бенкет» для всіх можливих хижаків триває в період всієї теплої пори року. Не зважаючи на те, що гнізда знаходяться не так й близько до поверхні землі (на відстані витягнутих задніх лапок, якими вони в більшості й орудують) й добре замасковані, вони все рівно довгий час зберігають запах турботливої матусі, відкладених нею яєць, води з кішківника, котрою вони рясно зволожують гніздову камеру. Володіючи неперевершеним, нюхом ціла армія мародерів часто їх знаходить й спустошує. Враховуючи що яєць в кладці 8-12 для «святкового» обіду цього делікатесу вистачає вдосталь. На відміну від ссавців, птахи не володіють таким тонким чуттям, але ворони, використовуючи свій вродженний розум та кмітливість, часто приєднуються до цього свята життя! Вони просто вистежують зверху, заклопотаних закопуванням свого безцінного вантажу, самиць, терпляче вичікуючи закінчення процесу, а потім не поспішаючи розкопують кладку, сподіваючись, що цього разу лис їх не потурбує. Автору доводилося на власні очі спостерігати цю картину, кожного разу дивуючись когнітивним навичкам цих птахів. Далі – гірше, тим малюкам котрим вдалося дожити до вилуплювання з яєць ( період інкубації в залежності від температурних умов триває не менше місяця) й вибратися на поверхню, доведеться подолати довгий та сповнений небезпек шлях до води. Дещо винні самі матуся, котрі в пошуках підходящого місця для кладки занадто віддаляються від водоймищ. В умовах піщаних степів Кінбурна це не так й просто, адже пісок має бути не занадто пухким й одночасно не защільно порісший травою, в іншому випадку акуратного келехоподібного гнізда не викопати. А тут ще й спрацьовує давній й застарілий інстинкт, котрий й до тепер гонить їх поділі від води, котра раніше широко розливала в повінь. Тому черепашатам в найближчих кладках 50-150 м від берега щастить більше, а ось тим що з’явились на поверхні іноді навіть в кілометр шансів на виживання практично немає. І справа навіть не в багаточисельних поціновувачів молодої черепашатини, котрі вимагають «продовження бенкету» , але й в погодних умовах спекотного сезону. Вони просто висихають під палючим сонячним промінням, так й не побачивши смарагдових прибережних заростів комишу.

Людина також вносить свій «неоціненний» вклад в цю трагедію. Багаточисельні піщані дороги котрі тягнуться вздовж озер, в своїй більшості мають глибоку колію, подолати котру малюкам, розміром з пять копійок, просто не під силу. Змушені рухатися по такій колії вони швидко гинуть чи то зїдені, чи то заживо запечені сонячним промінням. Ті черепашата, котрим вдалося уникнути цієї небезпеки та дібратися до води, все ще не мають можливості знизити пильність та розслабитися, адже для них все тільки починається: у воді не менше хижаків, котрі охочі ними поласувати. Мякий панцир та їхня не здатність до швидкого руху та пірнання у воді робить їх легкою здобиччю для багаточисельних цапель, водяних полівок, видр та інших водяних хижаків. Дещо з полегшенням вони можуть вдихнути не раніше як їм виповниться 5-6 років, коли вони підростуть, зміцніє панцир й мязи які дають змогу швидко переміщуватися у воді. Враховуючи все це не перестаєш дивуватися як їм вдається виживати й зберігати необхідну для розмноження чисельність, адже до статевого дозрівання доживає не значний відсоток від відкладених самицею яєць. Та життя вже дорослих та великих особин далеке від безпеки. Доволі часто можна зустріти покалічених, з ампутованими хижаками кінцівками черепах й погризаними в безсильній люті панцирами. Тож давайте ми, люди, знаючи це, будемо відноситися гуманніше до цієї безперечно милої й беззахисної тварини.

Маркауцан О.Є., нуковий співробітник науково-дослідного відділу НПП “Білобережжя Святослава”