Четвероногих хижаків побільшало. В Очаківському районі з’явилися шакали, латинська (Canis aureus) та англійська (Golden jackal) назва яких – золотий шакал. Цих представників родини собачих знайдено або здобуто в околицях с. Куцуруб, с. Солончаки, с. Іванівка та с. Парутіно, принаймні 6 особин, починаючи з грудня 2010 р. Причому взимку 2012/2013 рр. четверо! Ці факти, а також спостереження двох особин разом (можливо пари) мисливцями, свідчать про те, що тварини можуть навіть з часом почати розмножуватися в нашій місцевості.

Поява шакала, виду африкансько-азійського походження, є не випадковою, це наслідок розселення тварин загалом у Європейських країнах. Тривала охорона, тотальна боротьба з вовками, котрі є природними ворогами шакалів, створення великих лісовкритих площ, сприяли зростанню чисельності та розселенню цього виду. Зараз шакали знайдені щонайменше у 12 європейських країнах. В Румунію, звідки почалось заселення України шакалами, він потрапив в кінці 1960-х рр. з Греції та Болгарії, розселяючись природним шляхом. Зауважимо, що палеонтологи викопні рештки шакала на території України, Молдови та Румунії, не знаходили, що свідчить про те, що ці хижаки  тут ніколи не мешкали.

Вперше в Україні вид знайдено в 1998 р. в Одеській області у дельті р. Дністер, а вже у 2004 р. тут мешкало біля 60 особин! Окрім Румунії, шакали почали заходи в Україну також з Передкавказзя та Кубані. В останні роки шакалів здобували в Херсонській, Запорізькій, Закарпатській, Донецькій областях, Криму та інших куточках півдня та заходу України. Зауважимо, що розселення шакалів стримують мисливці та вовки.

Час появи шакалів на Миколаївщині достеменно невідомий, але потрапили вони сюди безперечно з Одещини. Вперше самця здобуто в жовтні 2008 р. поблизу Тилігульського лиману в Березанському районі, хоча в сусідньому районі Одещини, шакала знайдено вже в 2002 р.

Шакал схожий на дрібного вовка, довжина тулуба – 71-85 см, хвоста – 20-30 см, висота в плечах – 30-57 см, маса – 7-13 кг. Самці крупніші за самок. Шерсть має брудно жовте забарвлення, з помітними рудим та чорним віддтінками, хвіст буро-рудий з чорним кінцем. Вночі шакали іноді виють, голос схожий на плач дитини.

Спосіб життя шакала подібний до койота. Тварини активні звичайно вночі, тому на очі людям потрапляють рідко. Пари шакали утворюють на довгий час, самець допомагає самці в вихованні щенят та ритті нори. Гон відбувається взимку, в виводках до 8 малят. Восени молоді шакали починають вести самостіний спосіб життя, полюючи поодинці чи групами по 2-4 особини. Живуть шакали до 14 років, добре приручаються.

Шакал має схильність до переселення, за рік може переміщатись на відстань понад800 км.

Шакал спритний, нахальний хижак, полює зазвичай вночі, поодинці, парами або зграями. Живляться ці тварини мишами, дрібними птахами, ящірками, зміями, жабами, снулою рибою, саранчою, равликами, жуками, плодами (кавуни, дині, виноград). Інколи нападають на домашніх тварин поблизу садиб. Значну долю в раціоні займає падаль. Вночі хижаки підбирають збитих тварин на автошляхах, тому іноді самі потрапляють під колеса.

К. Редінов, НПП «Білобережжя Святослава»