Втримати мир і наздогнати мрію: Миколаївщина і Дніпропетровщина

Дивлячись у жорстокі очі війни, ми хочемо показати красу і потенціал України через дзеркала її регіонів. Розповісти про людей, міста й містечка, про те, як вони змінювалися останніми роками, про нашу культурну спадщину. Про те, що ми втрачаємо щодня — і що не можна втратити. Враховуючи, наскільки широкою може бути обрана тема, оповідь неминуче нагадуватиме калейдоскоп чи мозаїку. Але, сподіваємося, її яскраві фрагменти будуть репрезентативними. Інші розповіді про регіони ви можете прочитати в рамках спецтеми «Майбутнє малих міст».

У цьому є велика частка блюзнірства — називати місця козацької слави іменем саме тієї людини, яка знищила Січ і Гетьманщину, придушила українське козацтво як таке й перетворила багатьох українців фактично на кріпаків. Адже степова Україна та Придніпров’я, Миколаївська та Дніпропетровська області за радянською історичною доктриною — місця «катерининські». Заангажовані історики стверджували: «цивілізацію» в ці краї принесла саме імперська російська армія у XVIII ст., коли за часів Катерини ІІ та Потьомкіна сучасні Миколаївщина та Дніпропетровщина стали частиною Новоросійської губернії. Буцімто до цього тут не було майже нічого, крім степів, якими роз’їжджали кочівники, та розрізнених населених пунктів. Заснування міст Миколаєва та Катеринослава (Дніпра) і подальший стрибок у розвитку регіону також закріплювали винятково за цими фігурами.

Українські ж краєзнавці стверджують: до російської колонізації на Миколаївщині існувало більше 300 козацьких зимівників і більше 100 населених пунктів — селищ, хуторів, які мали сталі зв’язки між собою. Про козацьку добу нагадує пам’ять народу, стародавні хрести на похованнях, залишки фортифікаційних споруд, топоніміка. З архівами гірше: чималий пласт документів часів козацтва було вилучено, це ускладнює пошукову роботу. Дніпропетровщина — славний край. Із восьми Січей, які існували за козацької доби, п’ять були розташовані на території сучасної області. Є версії, що знамениту Петриківку заснував Петро Калнишевський — останній кошовий отаман Запорізької Січі. Історичний музей у Дніпрі носить ім’я історика та літописця українського козацтва Дмитра Яворницького.

Схоже, імперський і радянський досвід визначили й подальший інтерес до цієї частини України вже з боку сучасних політиків та ідеологів росії. На мапах, що поширювалися російською пропагандою у 2014 році, коли росія вперше атакувала Україну, анексувала Крим та з кров’ю відривала від тіла нашої країни частину Сходу, і Миколаївська, і Дніпропетровська області були «домальовані» до складу квазіутворення «новоросія» — історичного мерця, якого хотіли воскресити.

Завдяки українським захисникам, згуртуванню нації, роботі волонтерів і всіх патріотів Дніпропетровська і Миколаївська області залишилися Україною, ми зупинили ворога. Це далося великою ціною й людськими втратами, проте змінило українців, зробило їх згуртованішими, збільшило віру у свою країну. Пізнавши втрати, ми пізнали ціну свободи. Сьогодні пишуться нові сторінки історії, де ворог хоче завершити розпочате і знищити українство як таке — боротьба українців триває.

Вогонь життя та життя у вогні

Так склалося, що відвідати Миколаївщину — не перша за чергою ідея, яка виникає під час пошуку маршрутів для подорожей, не всі українці добре знають цей край. Степова Україна, тепла і хлібна, напоєна ароматами полину та сріблястих диких маслин, заколисана хвилями лиманів. Інші асоціації — Чорне море і кораблі, вантажі і порти, вітряки, соняшникові поля та баштани (тут Миколаївщина може позмагатися із сусідкою-Херсонщиною). Образи ці репрезентативні, але, безперечно, клішовані.

За словами доктора історичних наук, краєзнавця Олександра Тригуба, миколаївська земля багата на археологічні пам’ятки та на природно-ландшафтні об’єкти, а обласний центр узагалі туристично нерозпіарений. Із сумом констатуємо, що зараз усі ці об’єкти отримали новий аспект уваги — не як певна terra incognita, яку ми «пропустили», а як спадщина, що стала вразливою через російську навалу. На території Миколаївщини розташовані Трикратський ліс і Воложин ліс на Кінбурнській косі, Актовський каньйон і Мигія. Область багата на археологічні знахідки, це, наприклад, поселення епохи бронзи «Дикий Сад» у Миколаєві, національний історико-археологічний заповідник «Ольвія». Недостатньо відома українським туристам історична локація — острів Березань біля Очакова. Дві останні пам’ятки нині зазнають відчутних руйнувань: село Парутине, біля якого розташоване городище Ольвія, регулярно обстрілюється реактивною артилерією. Олександр Тригуб зазначає, що статистика цих пошкоджень поки не опрацьована, оскільки самостійний збір будь-якої інформації є правопорушенням.

До початку війни було заплановано два проєкти державного рівня: завершення реконструкції музею «Старофлотські казарми» в обласному центрі і масштабний проєкт «Миколаївська (Чорноморська) Рив’єра» — наразі обидва вони призупинені у зв’язку з війною.

Олександр Тригуб: «У теперішніх умовах Миколаївщина стала прифронтовою територією. Уся увага і старання повинні бути зосереджені на прискоренні перемоги, тільки це дасть можливість врятувати архітектуру та культурно-історичні пам’ятки»

«Миколаївська Рив’єра» — маршрут-кластер, закладений у рамках урядової програми «Велике будівництво» у 2021 році, передбачав об’єднання міста Очаків, населених пунктів Чорноморка, Рибаківка, Лугове, Морське, Коблеве та п’яти об’єднаних територіальних громад курортним маршрутом у більш ніж 100 км. У проєкті також було передбачене прокладення велодоріжок, цікаві зупинки на маршруті, морське сполучення, він мав привернути увагу туристів до пам’яток області та поліпшити логістику.

Проєктом-недобудовою залишився Троїцький міст, за інформацією, опублікованою Миколаївською ОДА, до його завершення залишався місяць роботи, та, схоже, закінчити роботи зможуть тільки після перемоги через ризики.

Зараз область практично розташована на лінії вогню, а сусідня Херсонщина тимчасово окупована. Миколаїв, який за свою стійкість отримав звання міста-героя, перетворився на фортецю. Обстріли продовжуються з початку повномасштабного вторгнення, містами та селищами області линуть нескінченні повітряні тривоги. Станом на сьогодні росіянами тимчасово окуповане місто Снігурівка, розташоване лише в 60 км від обласного центру. На початку березня було здійснено спробу захоплення Вознесенська, яку було відбито ЗСУ. Залишаються заблокованими ворогом кілька невеликих населених пунктів біля національного природного парку «Білобережжя Святослава». Це — сьогоднішні реалії області, в яких живуть, працюють і допомагають одне одному люди.

У мирний час на ключових археологічних об’єктах щорічно проводилися розкопки, почався ремонт доріг колишнього Очаківського району, що мало привабити сюди туристів. У теперішніх умовах Миколаївщина стала прифронтовою територією. Уся увага і старання повинні бути зосереджені на прискоренні перемоги, тільки це дасть можливість врятувати архітектуру та культурно-історичні пам’ятки, зазначає Олександр Тригуб.

Одна з найважчих ситуацій розгортається в національному природному парку «Білобережжя Святослава». За словами Павла Холодняка, заступника директора НПП, із початку російського вторгнення заповідна зона перманентно обстрілюється, відбуваються масовані пожежі. Кінбурнський півострів досить відокремлений від Миколаївщини: треба проїхати майже всю Херсонську область, щоб потрапити сюди суходолом, коса бере свій початок на Херсонщині. На території Кінбурнського півострова розташований не тільки цей природний парк, а і Чорноморський біосферний заповідник та регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса». Якщо говорити саме про Миколаївщину і «Білобережжя Святослава», пожежами в різний час було охоплено понад 2500 гектарів території. Сукупно уражені понад 10 тис. гектарів заповідних земель. Пожежі відбуваються різні: верхові, низові, подекуди земля випалена повністю.

Науковий відділ НПП щоденно фіксує пожежі та їх поширення, часто вони підходять впритул до будинків місцевих мешканців, адже на території Кінбурну живуть люди. Працівники парку та місцеві мешканці на свій страх і ризик намагаються стримувати вогонь, рятують домівки та лінії електропередач там, куди вже не може дістатися допомога. Останніми тижнями сталися й трагічні випадки: дві автівки з людьми підірвалися, є загиблі. Частина Кінбурнської коси наразі знаходиться у чомусь на кшталт «сірої зони», куди росіяни заходять, щоб обстрілювати місто Очаків. Люди, які тут мешкають, опинилися відрізаними від материкової частини України. «Це дуже тяжкі й незрозумілі дні, ми перебуваємо в очікуванні наших Збройних сил», — констатує Павло Холодняк.

Поряд із НПП розташовані селища Василівка, Покровка, Покровське, Геройське. Розмір збитків, побіжно обрахованих науковцями, сягає колосальних цифр, таких пожеж не було з часів Другої світової. Та як можна обчислити екологічні наслідки, які відчуватимуть покоління? Павло Холодняк наголошує: збитки стосуються не тільки території окремого парку. Процеси, що відбуваються, впливають на ґрунти, флору, умови існування тварин, гніздування птахів. Природа не має кордонів, навіть якщо окремі території вціліли, негативні зміни розвиваються комплексно та можуть спричинити суховії, опустелювання, міграції барханів або затоплення — різні реакції, які навіть науковці не завжди можуть передбачити.

Павло Холодняк зазначає: уточнення збитків може бути здійснене лише тоді, коли весь природоохоронний фонд буде деокупований. Території треба розмінувати, буде проведений відповідний аналіз відділами поліції та природоохоронними відомствами.

Поточний стан в НПП дисонує зі змінами, які відбувалися й готувалися останнім часом. Минулого року в «Білобережжі Святослава» змінилося правління, нова команда започаткувала низку ініціатив. Керівництву парку в стислі терміни вдалося врегулювати оформлення прав власності на земельні ресурси, це вберегло вразливу частину парку від ризиків забудови в рамках розширення населеного пункту ОТГ. На травень і літо були заплановані візити до Литви (НПП співпрацює з литовським парком «Куршська коса») і Канади в рамках обміну досвідом.

У «Білобережжі Святослава» переглянули економічні вектори діяльності, триває пошук ресурсів для розвитку, щоб парк отримував адекватне фінансове підживлення.

«Ми зрозуміли, що в корені неправильно, коли парк не отримує майже нічого за відвідування, бо через це немає розвитку. Можливо, такі міри непопулярні, але вони для життя. Ми акцентували для себе розуміння того, які рекреаційні послуги парк може запропонувати відвідувачам, за що вони мають платити», — продовжує думку Павло Холодняк.

До обговорення можливостей відновлення та розвитку залучені природоохоронці з литовського парку «Куршська коса», з яким підписаний договір співробітництва, Франкфуртської природоохоронної спілки, відбуваються консультації з екологічною прокуратурою України, допомагає Миколаївська ОДА. «Є розуміння, що зараз, коли ми стали кандидатами до Євросоюзу, євроспільноти, є колосальні перспективи для співпраці, ми можемо самостійно комунікувати й вибудовувати стосунки. Ми маємо бути зрозумілими й прозорими для Європи, США, Канади, якщо плануємо з ними економічну і наукову співпрацю, яка б могла забезпечити відновлення парку, а також допомогу людям — нашим працівникам», — зазначає Павло Холодняк.

У планах — зробити природний парк більш інклюзивним і зручним для відвідувачів з інвалідністю. Вже під час війни з’явилася ідея створення реабілітаційного центру для українських захисників: у частині парку на березі Чорного моря є стаціонарна рекреація, де дозволяється будувати споруди. На іншій території НПП це заборонено, але допускається розбивати «зелені» наметові містечка.

Готовність запропонувати ідеї для відновлення національного природного парку «Білобережжя Святослава» висловив одеський архітектор Олександр Овсянніков, із яким дирекція парку комунікувала під час надання допомоги мешканцям Кінбурнської коси. Також є проєкт ревіталізації території біля селища Рибаківка на ділянці парку — озері Солонець-Тузли. Селище входить до території Коблевської ОТГ. НПП «Білобережжя Святослава» був запрошений до співпраці з відновлення цієї території, в планах розробити екостежки та оглядові локації.

Павло Холодняк розповідає: «27 лютого на науково-технічній раді ми повинні були затвердити проєкт створення оглядового майданчика на краю коси, де Чорне море зустрічається з Дніпровсько-Бузьким лиманом, а прісна вода змішується із солоною». Із часів Другої світової там залишилася напівзатоплена баржа, яка пізніше слугувала хвилерізом, демонтувати її було недоцільно. Брекватер в оточенні недоторканої природи планують перетворити на туристичний лендмарк і локацію для фотосесій.

«Планів було багато. Вони не скасувалися, просто трохи відклалися в часі, — резюмує Павло Холодняк. — Я хочу, щоб люди знали про нас, і долучалися. Знали, що на той час, коли ще не було війни, таких, як ми, було мало. Я на 100% впевнений: для нашої країни все закінчиться добре, аби тільки це сталося швидше. Ми все переборемо і відновимося, уже до цих подій у нас було європейське бачення, далі буде краще».

Павло Холодняк: «Я хочу, щоб люди знали про нас, і долучалися. Знали, що на той час, коли ще не було війни, таких, як ми, було мало»

Віктор Скоробогатов, провідний експерт Української природоохоронної групи, каже: 2014 рік для країни став переломним у багатьох сферах, включно з природоохоронною. У зв’язку з інтеграцією до європейської родини Україна почала практичне втілення зобов’язань, які були ратифіковані раніше, але фактично залишалися на папері. На думку природоохоронця, одним із найбільших досягнень якісного підходу до охорони природи стало створення «Смарагдової мережі України» в рамках «зеленої» Бернської конвенції.

На жаль, унаслідок війни владою приймаються й рішення, що можуть погіршити стан довкілля. Такі зміни приніс із собою закон № 2211-IX «Щодо особливостей регулювання земельних відносин в умовах воєнного стану». Внаслідок законодавчих змін громадам стало простіше використовувати свій земельний ресурс, але це значно підвищує ризики знищення степів, створює передумови для незаконних неконтрольованих рубок, і такі прецеденти вже є. «Тому, на жаль, упевнено можна сказати, що довкілля страждає не лише від рук рашистів», — зазначає природоохоронець. Серед гарних законодавчих змін — підписання президентом закону № 5650, в якому юридично визначили степи і прописали заборону на їх заліснення та здачу в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Разом із тим під час обговорень відновлення України питання охорони природи не отримують достатньої уваги. Конференції в Лугано природоохоронці дали неофіційну назву «луганський сором», і причина проста: у більшості пунктів плану охорона довкілля не акцентована. «Під час війни ця тема залишається осторонь, багато ініціатив зупиняються у вирішеннях. Часто причиною цього є те, що охорона природи — одна з галузей, з якої «забирають» кошти для потреб інших сфер», — резюмує Віктор Скоробогатов.

Війна чинить колосальний вплив на довкілля. Це не тільки пожежі, термін «випалена земля», який зараз часто вживають, комплексний: забруднення повітря, води, знищення ландшафтів і біорізноманіття. Окремий «новий» аспект — хімічне забруднення ґрунтів боєприпасами, це не тільки екологічна, а й економічна катастрофа. В цілому ставки зростають. Віктор наводить приклад: пожежа у Василькові на нафтобазі, що сталася декілька років тому, в той час більшістю розцінювалася як найбільша екокатастрофа із часів чорнобильської. За час війни внаслідок обстрілів горіли десятки нафтобаз. Що саме можуть пошкодити на Миколаївщині або Дніпропетровщині, що призведе до катастроф? Промислові об’єкти, сховища з небезпечними хімічними речовинами, хімічні підприємства, ТЕЦ… Усі ці об’єкти зараз у зоні ризику. Говорячи про Дніпропетровщину — це одна з областей з найбільшою концентрацією таких об’єктів.

За словами природоохоронця, і Миколаївщина, і Дніпропетровщина більшою мірою є степовими областями, тому зараз головним чином страждає саме «степовий» фонд. Пошкодження через війну та злочинну людську діяльність можуть призвести до деградації ґрунтів та опустелювання. В умовах війни, коли значна частина земель забруднена через бойові дії, це додасть свою лепту в загальну площу забруднених, деградованих і малопродуктивних земель.

Наразі Міндовкіллям спільно з громадськими екологічними організаціями збираються відомості про екозлочини росії. Злочини проти довкілля теж є частиною воєнних злочинів. Згідно із Женевською конвенцією, «методи або засоби ведення воєнних дій, які можуть завдати широкої, довгочасної і серйозної шкоди природному середовищу, є забороненими», — констатує Скоробогатов.

Інновації, що дають надію

У Миколаївський області зруйновано більш ніж пів сотні закладів освіти, серед них 3 національних університети. Чорноморський національний університет імені Петра Могили став п’ятдесятим ЗВО, який намагалися знищити рашисти. Сміливість і відданість людей, які продовжують працювати в таких обставинах, викликає повагу. За словами представників Регіонального акселераційного центру GCIP для інновацій, технологій та інноваційних стартапів у Миколаївській області при ЧНУ ім. Петра Могили, ще з радянських часів Миколаїв вважався «містом корабелів», та час плине, і структура економіки регіону змінюється. Координатор центру GCIP, кандидат технічних наук Анна Алексєєва та Член Наглядової Ради центру, кандидат історичних наук і експерт із трансферу технологій і сталого розвитку Альона Білоконь зазначають: останніми роками активно розвивається IT-сфера, малий та середній бізнес і сфера послуг. Стартапи у сфері чистих технологій можуть стати тим необхідним імпульсом для залучення інвестицій і відбудови регіону після війни. Центр працює трішки більше року — це майданчик для колаборацій між бізнесом, місцевою владою та науковцями. ЧНУ ім. Петра Могили став одним із 5-ти обраних вишів в Україні, де було створено пілотні акселераційні центри в рамках міжнародного проєкту ЮНІДО за підтримки GCIP Ukraine і ГЕФ «Глобальна інноваційна програма екологічно чистих технологій для малих та середніх підприємств України». Співпраця національного університету налагоджена з науковими установами Німеччини, Іспанії, Італії, Польщі, Норвегії, США.

Представники центру зазначають: в умовах російської агресії їхні дослідження спрямовані на підвищення безпеки країни, оцінку впливу воєнних дій на державу та шляхи відновлення України після завершення війни. «Створивши акселераційний центр, ми побачили, наскільки зріс попит на навчання підприємництву та інноваціям у регіоні. В Миколаєві зосереджена велика кількість IT-стартапів, стартапів у сфері чистих технологій, представлені розробки у сфері медицини тощо». У Бізнес Академії GCIP серед 20-ти інших були представлені два проєкти, діяльність яких сприяє розвитку територіальних громад Миколаївщини та післявоєнній відбудові регіону: це «Об’єкт сільського екологічного креативного туризму Сільська садиба “Ольвія”», «грецький» туристичний кластер, і простір «Химери дикого степу», який передбачає ревіталізацію депресивної сільської території та збереження історико-культурної спадщини.

Сподіваємося, шанси на втілення цих ініціатив зберігаються.

Люди змінюють міста

Міста — для людей, без них вони — просто декорація. Після Революції гідності та випробувань війною, що почалися у 2014 р., Україна взяла чіткий курс на євроінтеграцію, європейські цінності та стандарти життя. Важливим кроком до розбудови громад і надання більшої самостійності містам стала реформа децентралізації. У підсумку зросла кількість місцевих ініціатив, збільшилася кількість громадських організацій, молодіжних центрів і спілок, поглибився інтерес людей до соціального підприємництва. Невеликі міста отримали більший доступ до міжнародного співробітництва, бізнес-освіти, можливостей грантового підживлення.

«ПораДій — єдиний молодіжний центр Миколаївської області» — така фраза на офіційній сторінці центру у Фейсбуці привертає увагу. За тиждень нашого спілкування зі Світланою Матвєєвою, виконавчим директором ГО «Фонд Розвитку громад України» та молодіжного простору «ПораДій» у селищі міського типу Доманівка, повітряні тривоги лунали в населеному пункті 40 разів. У таких умовах зараз живуть люди. Активні бойові дії продовжуються за 150 км від Доманівки, найближче війна підійшла в березні, коли військові рф намагалися захопити сусідній Вознесенськ.

За словами Світлани Матвєєвої, «ПораДій» — єдиний молодіжний центр, що працює в області. Його засновник, ГО «Фонд розвитку громади селища Доманівка», існує з 2014 року та наразі трансформувався в ГО «Фонд Розвитку громад України». «ПораДій» став фактичним втіленням проєкту коворкінгу «По-новому», бізнес-план якого у 2018 році переміг у конкурсі «Соціальне підприємництво» та увійшов у десятку кращих проєктів України з молодіжної роботи.

Ініціативи Фонду охоплюють 30 населених пунктів, це близько 16 тисяч осіб, які можуть брати участь у культурних, громадських та освітніх заходах, отримувати допомогу. У самій Доманівці зараз фактично проживає близько 4300 осіб.

ГО «Фонд Розвитку громад України» співпрацює з грантовими програмами, які дозволяють залучати кошти для розвитку громадських ініціатив, у просторі «ПораДій» реалізоване соціальне підприємництво. Багато ініціатив вдалося виконати в рамках п’ятирічної програми USAID «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» (DOBRE), яка реалізується з 2016 року в 75 громадах України.

Перед війною ГО «Фонд Розвитку громад України» та центр «ПораДій» співпрацювали з ініціативною волонтерською програмою БУР — «Будуємо Україну Разом», яку було створено у 2014 році передусім для відбудови міст, постраждалих від російської навали на Сході. У 2020 р. у Доманівці розміщувався єдиний БУР-табір на території Миколаївській області. БУРівці працювали над реновацією доманівського парку, організували громадський простір, створили локацію для відпочинку людей старшого віку (Миколаївський привіт київському «Життєлюбу». — Прим. ред.). У співпраці з БУРом було заплановано також створити в Доманівці мурал, але зрештою це питання не знайшло відгуку у місцевої влади, і проєкт не був реалізований.

У період війни доманівський молодіжний простір, крім основної діяльності, працює як волонтерський штаб, тут допомагають ВПО та незахищеним верствам громади. Зараз у Доманівці живе багато людей із Херсона та Миколаєва, які приїхали, рятуючись від окупації та обстрілів.

Стратегії розвитку «Фонду Розвитку громад України» були розписані до 2026 року і передбачали створення 11 нових центрів у регіоні. Війна на ці плани впливає, але, за словами Світлани Матвєєвої, глобально стратегія поки не змінюється. Навіть відкриваються інші аспекти, наприклад, нові осередки тепер розробляються на територіях, куди тимчасово переїхали учасники Фонду.

Віталій Возняк, голова ГО «Фабрика Настрою» з Вознесенська, теж поділився з редакцією інформацією щодо ініціатив, утілених у рідному місті. ГО було створене у 2019 році групою активістів. За словами Віталія Возняка, місто Вознесенськ — невелике, тому активна, дієва частина людей завжди видима. Майже всі учасники «Фабрики Настрою» — знайомі між собою люди з різних сфер діяльності: бізнесмени, юристи, держслужбовці та студенти. «Фабрикою настрою» було реалізовано низку проєктів із покращення громадського простору міста: встановлення шахових та ігрових столів у парку Січової слави та парку Незалежності, висадка 350 дерев у рамках екоакції, емоційна акція «Кольорові мости міста» — реновація 4-х мостів через річку Мертвовод (фарбування мостів у брендові кольори логотипу громади Вознесенська), проєкт «Історії малого міста», який знайомить мешканців і гостей міста з історичними пам’ятками. У 2019–2020 роках був спроєктований і зведений павільйон «FunZona» — «місце можливостей», як називає його команда, для проведення кінопоказів та освітніх івентів, «зелених уроків».

Надихаючим референсом для нього став візуал павільйону авторства німецької архітекторки Еріки Кох (авторка знає про це запозичення, з нею проводилися консультації на початку проєктних робіт). Віталієм Возняком у кооперації з місцевими архітектурними бюро були розроблені концепт і конструкція павільйону, з частковою зміною дизайну та функціональних елементів, щоб подовжити термін життя будівлі. Проєкт узяв перше місце на конкурсі «Бюджет участі» (Конкурс, створений місцевою владою, дозволяє мешканцям брати участь у розподілі місцевого бюджету громади. — Прим. ред.). Приблизна собівартість «Фанзони» склала 476 500 грн, із них 86 000 грн — бюджетні кошти, проєкт було реалізовано за 9 місяців. Зараз він активно використовується ГО та громадою.

Віталій Возняк: «Війна — це кінцевий етап конфлікту культур, світоглядів. Усе, що ми робили раніше й робимо, — створення умов для нового світогляду. Ми кожним проєктом показували різницю між тим, як є, і як може бути. В середовищі освічених людей немає місця для невігластва. Моя мрія — це місто, країна можливостей»

«Фабрика Настрою» має декілька виграних грантів від USAID і програми DOBRE, наразі команда бере участь у грантовій програмі разом із ГО з Миколаєва. Ідея, яка довго чекала свого втілення та врешті була реалізована — Молодіжний хаб для громади, для нього також використали краудфандингові кошти та грантові інвестиції.

Відповідаючи на запитання про зміни, які приносить війна, Віталій Возняк говорить: «Війна — це кінцевий етап конфлікту культур, світоглядів. Усе, що ми робили раніше й робимо, — створення умов для нового світогляду. Ми кожним проєктом показували різницю між тим, як є, і як може бути. В середовищі освічених людей немає місця для невігластва. Моя мрія — це місто, країна можливостей. Тому все, що ми робимо, — це кроки на випередження».

Дніпропетровщина — виклик стійкості

Дніпро у 2014 році здивував багатьох силою єдності. «Місто на трьох пагорбах», яке ризикувало розділити сумну долю Луганська й Донецька, перетворилося на східний форпост і рішуче відкинуло ворога. Саме тут влада та бізнес дуже швидко зреагували на загрозу та «з коліс» змогли сформувати оборону регіону. Без заглиблення в імена та персоналії відповідальних осіб — думки із цього приводу можуть різнитися — залишається беззаперечним факт: Дніпропетровщина відстояла свою свободу. До Дніпра стягувалися всі фронти, область фактично тримала на собі південь. В якості культурного резистансу російській пропаганді у 2014 році на готелі-недобудові «Парус», одному з упізнаваних міських символів, з’явився велетенський мурал-тризуб. У 2016 році у Дніпрі було створено музей «Громадянський подвиг Дніпропетровщини в подіях АТО». Дніпряни закріпили своє українство, відтоді Дніпро називають містом патріотів і вільним містом.

За даними Дніпровського центру розвитку місцевого самоврядування, Дніпропетровщина стала лідером в Україні з обсягів децентралізації, за останній рік було створено 26 ОТГ, загалом в області їх уже 60. За минулий рік у Дніпропетровській області побудовано і реконструйовано близько 100 об’єктів інфраструктури в містах і селищах. Такі темпи давали гарні перспективи для розбудови області в майбутньому.

Зараз Дніпропетровщина страждає від близької ворожої агресії. Російські смертоносні ракети, «смерчі», «гради» та «урагани» не мають жалю — вони літають над хмарочосами й багатоповерхівками Дніпра, над «Південмашем» та об’єктами критичної інфраструктури, над могилою козацького отамана Івана Сірка і давніми курганами, мальовничою Петриківкою та її музеями. На жаль, ця зброя часто знаходить цілі. Недавній кричуще жахливий випадок — обстріл залізничної станції Чаплине з подальшим загорянням вагонів пасажирського потяга, ця трагедія забрала життя 25 українців.

За даними Дніпровського центру розвитку місцевого самоврядування, Дніпропетровщина стала лідером в Україні з обсягів децентралізації

Упродовж кількох місяців з боку міста Енергодар і ЗАЕС обстрілюються міста Марганець і Нікополь, за даними Дніпропетровської ОДА, за цей час у Нікополі вже зруйновано та пошкоджено близько 400 житлових будинків. У Марганці також десятки випадків руйнувань житлового фонду, закладів освіти, лікарень. Пошкоджено міський палац культури й ансамбль із житлових будинків «Забудова центральної площі», які мають культурну цінність. Найбільш постраждалими за час війни на Дніпропетровщині стали Нікопольський, Синельниківський райони та Криворіжжя, ще 4 райони регулярно зазнають обстрілів ракетами та ствольною артилерією. Пошкоджено недавно відремонтовану Нікопольську трасу. Потерпають природні пам’ятки: частина південного Криворіжжя потрапляє під обстріли або знаходиться безпосередньо в зоні бойових дій, на цій території розміщені регіональний ландшафтний парк «Балка Кобильна», Базавлуцькі плавні, долина річки Кам’янка. Наразі моніторинг пошкоджень цих територій є неможливим (дані біологині Вікторії Тротнер, м. Кривий Ріг).

За відомостями Мінкульту, статистика руйнувань культурного фонду на Дніпропетровщині менша, ніж в інших прифронтових областях та областях, де відбуваються бойові дії: у реєстрі зафіксовані дані про 3 таких об’єкти. До речі, ознайомитися зі списком зруйнованої культурної спадщини та взяти участь у зборі інформації можна на створеній міністерством платформі, зараз там містяться відомості про 448 пошкоджених або зруйнованих українських пам’яток.

Дніпропетровщина відповідає на закиди ворогів стійкістю, надзвичайною за масштабом волонтерською хвилею, гостинністю до внутрішньо переміщених осіб і всіх українців з інших регіонів, які приїхали сюди, рятуючись від лиха війни. За даними Мінсоцполітики, у Дніпрі зареєстровані 115 тисяч переселенців, якщо ж брати масштаби області та незареєстрованих осіб, цифра може стати вдвічі більшою. Також здійснюється декомунізація: в обласному центрі та регіоні заплановано вилучити з реєстрів спадщини 90 пам’яток радянської доби, наразі у Дніпрі нові назви отримали вже більше 70 вулиць. Це друга велика хвиля декомунізації після 2018 року. Обговорюється створення «парку тоталітарного періоду» — музею під відкритим небом, де будуть зібрані демонтовані пам’ятки доби радянщини.

Українці прагнуть жити в мирі на своїй землі, без «багажів» минулого, і розбудовувати країну для наступних поколінь. Плекати життя, втілювати заплановане. Навіть за таких умов громади продовжують роботу із захисту та популяризації культурної спадщини.

Війна втрутилася в перспективи побудування другого музейного об’єкта в Петриківці — Музею історії Петриківського розпису та народних ремесел, створення якого було ініційоване обласною владою. За інформацією Департаменту капітального будівництва Дніпропетровської ОДА, опублікованою на порталі Петриківської селищної ради, передбачене будівництво двоповерхового виставкового комплексу загальною площею 1443 кв. м із благоустроєм паркової території (музей будують на території місцевого парку), зонами озеленення, спортивним майданчиком, співочим полем та під’їздами, що забезпечують доступність для маломобільних груп населення. Був проведений тендер і визначено компанію-підрядника, будівництво стартувало наприкінці 2021 року. Над проєктом працювала група дніпропетровських архітекторів і дизайнерів, а також майстри світлового дизайну, відомі своїми інсталяціями у Дніпрі.

Колектив тимчасово працює у приміщенні селищної ради, робота не зупиняється: це і планування експозицій, і налагодження зв’язків із колегами-музейниками з-за кордону. Директор музею Андрій Столбченко зараз боронить Україну в лавах захисників. Він поділився з редакцією рендерами, які дають змогу оцінити масштаби майбутнього музейного об’єкта. Сподіваємося, він обов’язково буде втілений після нашої перемоги.

Утримати мир і наздогнати мрію, уникнути руйнувань і жертв, не пустити ворога на свою землю — все, чого хочуть жителі Миколаївщини та Дніпропетровщини, жителі всієї України. Палко хочемо цього і ми.

Оригінал статті:

https://pragmatika.media/vtrimati-mir-i-nazdognati-mriju-mikolaivshhina-i-dnipropetrovshhina/