Маршрут починається з причалу міста Очакова (оглядовий пункт 1). Історія цього міста тісно пов’язана з Кінбурнською косою. Вважається заснованим в кінці ХІVсторіччя, але останні археологічні знахідки свідчать про більш ранні поселення на цьому місці. З ХVІ віку –турецька фортеця Ачи-Кале. Під час російсько-турецької війни в грудні 1788 року був взятий штурмом російськими військами. В подальшому Очаків використовувався як одна з баз Військово – Морських СилСРСР. Сьогодні це курортне приморське містечко, в якому варто відвідати музеї Суворова і Судковського, побувати біля пам’ятника Суворову роботи Едуардса та пам’ятного знака, присвяченого пам’яті загиблим воїнам під час штурму Очакова в грудні 1788р.

Рухаючись катером через Дніпро – Бузький лиман туристи побачать рукотворний острів Морської батареї (Первомайський) (о.п.2), збудований в другій половині ХІХ сторіччя з метою захисту берегів стратегічного входу в лиман та суднобудівних верфей міст Миколаєва та Херсона.                             Сухопутний етап маршруту починається з причалу на західній окраїні села Покровське (Римби) (о.п.3). Рухаючись на захід на відстані близько 3 км від причалу досягнемо залишків східного валу Кінбурнскої фортеці (о.п.4).

          В кінці ХV століття турецькі яничари, на місці татарського аулу Кіл – Бурун збудували тут фортецю, яка перешкоджала виходам запорізьких суден (чайок) з Дніпра, служила місцем перебування Очаківського паші в період загроз для самого міста Очакова, була торговою точкою, в якій формувались каравани для торгівлі з Кримом. У ХVІІІ столітті фортеця являла собою два чотирикутних укріплення, в одному з них знаходилося дві гарматні башти. Вона  мала повернуту на захід залізну браму і високі кам’яні стіни. Після ряду поразок Туреччини в ході війни 1768 – 1774 років форт Кінбурн згідно мирного Кючук – Кайнарджийського договору відійшов до Росії. Але на правому березі знаходилася потужна турецька фортеця Очаків, яка блокувала вільний вихід російського флоту в Чорне море. Туреччина не залишала планів повернути собі у васальну залежність Крим. Ключовим моментом в цих планах був захват Кінбурна. 13 серпня 1787 року розпочалась друга російсько – турецька війна. Командуючим обороною Херсонсько – Кінбурнського району було призначено генерала – аншефа О.В.Суворова, який прийняв керівництво над кінбурнським корпусом. Гарнізон фортеці нараховував 1500 чоловік.

         На штурм Кінбурнскої фортеці 1 жовтня 1787 року були кинуті відбірні турецькі війська. Суворов дав можливість всьому турецькому десанту висадитись на косу, а далі, в результаті драматичної битви, в ході якої він сам декілька раз був поранений , за його власними словами: «був на пів нігтя від смерті», турецький 5-и тисячний десант було знищено. Це була перша яскрава перемога в черговій російсько-турецькій війні, за яку Суворов отримав вищий орден  –  Андрія Первозванного.

         В 1788 році війна продовжилась гучною перемогою молодого російського флоту над більш потужним турецьким в гирлі Дніпробузького лиману біля шпиля Кінбурнської коси. В ході боїв під Кінбурном і Очаковом відзначились і Запорожські козаки, які після зруйнування Січі перейшли на службу Імператриці і згодом стали називатись Чорноморськими козаками. В боях на морі та лимані козаки використовували свої порівняно невеликі, але маневрені чайки, демонструючи приклади вправності та звитяги. Адже споконвіку саме на цій території точилися бої між козакам та татарами, а згодом і з турками. Під час морської битви героїчно загинув перший кошовий отаман Чорноморського козацтва Сидір Білий. В пам’ять про нього на валах Кінбурнскої фортеці від сучасних козаків був встановлений в 2008 році Козацький хрест, який можна побачити на середині маршруту.

         Рушивши далі на південний захід, наблизимось до пам’ятного знаку на честь О.В.Суворова (о.п.5), встановленому на місці, де, за легендою, від вірної смерті пораненого полководця врятував гренадер Новиков. На цій ділянці відбувся переламний етап бою, коли турецький десант було обернуто до панічного відступу.

         На південній стороні коси, 100м. від знаку на честь О.В.Суворова (о.п.6) розміщено копію алтаря Ахілла, який був знайдений рибалками приблизно в цьому місці в 1885 році і є свідченням того, що греки використовували Кінбурнську косу для справляння своїх обрядів, присвячених культу Ахілла Понтарха.

         Наступна зупинка на маршруті (о.п.7), це місце, де Суворов за пропозицією Поля Джонса (контр-адмірала, командуючого парусною ескадрою російського флоту) таємно встановив батарею (блок – форт) на 12 гармат, яка зіграла визначальну роль в розгромі турецького флоту в 1788 році.

         Наступний етап маршруту приведе до шпиля коси («Стрілки») (о.п.8), з якої відкривається унікальний краєвид. Тут вузька смуга літоральних пісків відділяє води Дніпро-Бузького лиману від Чорного моря. Це одна із найбільш цінних природних ділянок національного природного парку «Білобережжя Святослава». Крім збереженого приморського піщаного ландшафту тут цікавим є скупчення різноманітних видів птахів. Привертає увагу вид, занесений до Червоної книги України – пухівка звичайна (гага), колонія якої змінила звичні для неї умови Арктики на більш теплий клімат півдня. Турбувати птахів тут не дозволяється, отже відвідувачам пропонується оглянути кінець коси з оглядового майданчика, за який слугують залишки залізобетонної баржі, що вже стала частиною місцевого ландшафту. Відвідувачів зацікавить невеликий аншлаг, який повідомляє, що саме тут, вздовж Кінбурнської коси, історично пролягав знаменитий водний «Шлях із Варяг у Греки».

         Повертаючись на схід, але вже вздовж морського узбережжя, можна побачити залишки «Турецького мосту» – причалу, який використовував гарнізон фортеці (о.п.9). В 1855 році він став свідком поворотного моменту в історії людства, що ознаменував початок залізного віку військового кораблебудування. За допомогою трьох броненосних батарей англо – французький десант штурмом оволодів фортецею Кінбурн. Завойовники зруйнували укріплення, вивезли з нього бронзовий бюст Суворова та встановлені біля нього турецькі гармати. Існує легенда, що з цього металу відливався хрест Вікторії за перемогу в Кримській війні.

         Наступною зупинкою на маршруті є озеро Солоне (о.п.10). Воно є притулком для багатьох видів водоплавних птахів. Цікаве воно і тим, що містить цілющу грязь, властивості якої широко використовували оборонці фортеці, в тому числі і сам поранений О.В.Суворов. Оцінили лікувальну дію Озера та клімату коси і англо – французькі завойовники, які з 1856 року розмістили на базі фортеці польовий шпиталь.

         Прямуючи далі вздовж берега Чорного моря прибуваємо до причального господарства Миколаївського морського порту (о.п.11). Перед його фасадом розташоване бронзове погруддя О.В.Суворова, а також пам’ятний знак, оточений морськими гарматами – коронадами, які встановлені в пам’ять про оборону Кінбурнської фортеці. Тут же знаходиться морський причал.

         Перетинаючи косу в північному напрямку повертаємось до початкового пункту маршруту – причалу «Римби», і вже на середині зворотнього шляху до Очакова вас охопить почуття ніжного суму та бажання повернутись до цих місць, «…оспіваних птахами і поетами» ще багато і багато разів. Тож, до зустрічі!