Сторінками періодики Інституту морської біології. «Чорноморська устриця: від буденності до згадки»

Чорноморська популяція устриці (sp. Ostrea edulis Linnaeus, 1758) сформувалась на межі ареалу свого видового існування: як з позиції меншої солоності вод, так і з точки зору більш холодного температурного режиму акваторій. Тим не менш, до 1950х років її запаси дозволяли вести малий промисел, а перспективи включення молюску до місцевої аквакультури були достатньо обґрунтованими. Ще досить багато мешканців Кінбурна згадують як куштували дуже смачну «дику» устрицю в період своєї молодості в  кінці 70-80 років минулого сторіччя.

Нажаль, устриця зараз майже зникла з чорноморських вод, про що свідчить її включення у статусі «зникаючого» виду у третьому виданні Червоної книги України. Наразі для акваторій України відомо лише одне місце, де він ще зберігся, але знаходиться у вкрай важкому стані – це оз.Донузлав в Криму. Для всієї іншої нашої акваторії можна достатньо впевнено сказати, що цей вид є регіонально зниклим, хоча шторми і досі виносять на морське узбережжя її характерні мушлі.

Причин зникнення устриці, як говорять висновки фахівців-гідробіологів, достатньо багато. Потужною причиною є вселення Рапани венозної (sp. Rapana venosa Valenciennes, 1846) з баластними водами акваторій Тихоокеанських морів, яка в умовах відсутності природних ворогів (морських зірок) знищила цілу низку устричних банок. Значною мірою на її зникнення вплинули замори (так звана гіпоксія), посилені сірководневим зараженням, які призвели до майже повної деградації всього бентосу північно-західної частини Чорного моря. Однак основною причиною зникнення вважається розвиток епізоотії грибкових хвороб, з яких на першому місті стоїть sp. Ostracoblabe implexa Born & Flahault. Цей грибок викликає порушення мушлі та мантії, в результаті чого молюск постійно виснажується до самої смерті.

Одна з устричних банок була розташована з західній частині Ягорлицької затоки, на глибинах 2-5 м. Її знищення відбувалось поступово, з початку 1960-х років, а вже наприкінці 1970-х у затоці було майже не знайти. Гідробіологів вразило, що з одного боку майже повністю гинула молодь молюску, а з другого – його самки були майже стерильними.

Так, грибкова епізоотія була масовою у банці Ягорлицької затоки, але зникнення репродуктивної діяльності могло бути пов’язаним з масовим використанням отрутохімікатів, які змивало з полів через Краснознаменську зрошувальну систему та з масивів насаджень сосни в Нижньодніпровських аренах. Також й сам грибок, судячи зі всього, був завезений при інтродукції інших видів устриць в аквакультуру Чорного моря, адже саме на початок 1960-х років така епідемія фіксувалась у берегів Франції.

Іншими словами, так, нажаль, чорноморська устриця майже зникла, і знання про цю проблему знаходяться ще у наукових джерелах минулого сторіччя. Чи можливо відновити її популяцію? У сучасних умовах війни – точно ні. Але на перспективу можна стверджувати що досвід, набутий товариством «Устриці Скіфії» та іншими установами які займаються аквакультурою в нашому регіоні, свідчить, що поєднання чіткої наукової стратегії та бізнес–активності може дати позитивні наслідки у відновленні популяції чорноморської устриці, зрозуміло спочатку хоча б на деяких локальних ділянках.

Науково-дослідний відділ НПП