Коротко про коси

Коса – це вільна берегова акумулятивна форма рельєфу, яка являє собою вузьку та низинну смугу суходолу, що витягнута однією кінцівкою в бік моря (дистальна), а іншою притулена до корінного берегу (прикоренева). В залежності від домінуючого типу прибережно-морських наносів, коси можуть бути піщані, піщано-черепашкові, піщано-гравійно-галечникові та гравійно-галечниково-валунні.

Коси формуються в умовах активного проявлення вздовжберегового переносу наносів, на ділянках берегу, де відбувається зниження здатності морських хвиль та прибережних течій здійснювати перенос прибережно-морських наносів (рис. 1).

Коси представляють собою найбільш поширені форми берегового акумулятивного рельєфу в береговій зоні Світового океану. Вздовж українських берегів Чорного та Азовського морів коси також мають істотне поширення. Найбільшими косами в межах чорноморського узбережжя вважаються Кінбурнська (рис.2), Тендрівська (рис. 3), Джарилгацька (рис. 4) та Бакальська. Вздовж азовського узбережжя виділяються Крива, Білосарайська, Бердянська, Обитічна та Федотова коса – Бирючий острів (рис. 5). У випадках, коли коса повністю відсікає частину акваторії водойми, формується пересип. Такі форми рельєфу ми бачимо у пониззі лиманів Солонець-Тузли, Тилігульський, Куяльницький, Хаджибейський, Шаганської групи.

Природні комплекси кос вельми специфічні. Вся біота пристосовується до дуже динамічних умов наносів, в яких зосереджено багато рідкісних видів – Морківниця узбережна, Катран морський, Мачок жовтий, Холодок приморський тощо. В значній мірі ці зони використовують в якості місць гніздування коловодні птахи.

Однак водночас коси є дуже привабливі для рекреації та відпочинку. Значна їх частина повністю забудована або знищена, чи знаходиться під постійним антропогенним тиском відпочиваючих. І єдиним варіантом збереження таких унікальних комплексів є їх заповідання та взяття в сувору охорону.

Давидов О.В., к.г.н., провідний науковий співробітник науково-дослідного відділу НПП “Білобережжя Святослава”