Не так давно 16 лютого 2024 року експерти проекту APENA 3 презентували проєкт Стратегії адаптації до зміни клімату для Миколаївської області.“Оцінка вразливості й ризиків та заходи з адаптації до зміни клімату для Миколаївської області” .В рамках презентації проекту відбувся семінар за підтримки ЄС та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України в семінарі взяли участь  більше 200 фахівців з різних областей України.Експерти що презентували проект Стратегії … звернули увагу на кліматичні особливості Миколаївщини, різні види і заходи адаптації до зміни клімату в природних та антропогенних системах, можливі сценарії зміни клімату до кінця 21 сторіччя, а також орієнтовні витрати на адаптацію, для їх розрахунків були залучені міжнародні кліматичні та фінансові експерти. Проект Стратегії буде переданий регіональній робочій групі для подальшого опрацювання.

В роботі цього актуального семінару взяли участь і наукові співробітники нашого національного парку «Білобережжя Святослава». Напередодні  було проведено  експрес опитування працівників науково-дослідного відділу які прояви зміни клімату вони вже спостерігали  на території Кінбурнської коси.

За думкою Маркауцана О.Є. наукового співробітника НДВ та жителя села Василівка, найбільш яскравим проявом кліматичних змін протягом останнього десятиріччя, з 2012-13 років по дійсний час, став Дніпро-Бузький лиман, який перестав вкриватись кригою (замерзати). Лише в окремі роки жителі Кінбурна  спостерігали утворення невеликих прибережних льодових полів але на нетривалий період. Лиман став місцем зимівлі значних скупчень лебедя-кликуна  до декількох тисяч особин в мілководній зоні водойми. Іншим проявом підняття температури води акваторії Чорного моря ,на його думку, є поява і вже розмноження деяких адвентивних видів таких як краб атлантичний. В 2019 році на акваторіях в межах парку  зафіксовано  декілька особин цього виду, в тому числі і самку зі повністю сформованою ікрою.

Редінов К.О., орнітолог національного природного парку вважає,  що підвищення температури в зимовий період, відповідно зменшення крижаного покриву (замерзання) водойм та  басейнів річок Дніпра , Бугу та інших привело до зниження чисельності зимуючої на Кінбурні популяції орлана-білохвоста. Якщо в морозному 2006 році було нараховано 300 особин орлана  то в наступні періоди цей показник не перевищував ста особин і має тенденцію до зниження.

Касьянов Є.О. науковий співробітник НПП , спеціаліст з ГІС-картування, звертає увагу на адвенцію шакала азійського, якого вже почали постійно  фіксувати на території національного природного парку з 2018 року.

Також завдяки десятирічним спостереженням за характером викидів сліпака піщаного  на  постійних пробних площадках НПП, можна стверджувати що підвищення температури змінило як  ступінь кормового забезпечення так і зрозуміло температурний режим шару ґрунту зони існування виду , що змусило сліпака переходити на більш  понижені та затінені ділянки.

Все частіше стали спостерігатись на наших акваторіях , в тому числі Ягорлицької затоки погодні явища типу торнадо , а руйнівні шторми які відбулись протягом грудня 2012 року та листопаду 2023 року також є свідченням динаміки кліматичних змін.

Таким чином  можна констатувати що зміни клімату відповідно до приведених даних проекту APENA 3   підтверджуються даними наших спостережень і вони відбуваються особливо активно протягом останнього часу . Разом з загальними тенденціями впливу ,зміни також будуть мати і вже мають вплив на локальних рівнях  як на представників флори та фауни так і на діяльність людини в регіонах впливу.

Науково-дослідний відділ НПП.

Коса – це вільна берегова акумулятивна форма рельєфу, яка являє собою вузьку та низинну смугу суходолу, що витягнута однією кінцівкою в бік моря (дистальна), а іншою притулена до корінного берегу (прикоренева). В залежності від домінуючого типу прибережно-морських наносів, коси можуть бути піщані, піщано-черепашкові, піщано-гравійно-галечникові та гравійно-галечниково-валунні.

Коси формуються в умовах активного проявлення вздовжберегового переносу наносів, на ділянках берегу, де відбувається зниження здатності морських хвиль та прибережних течій здійснювати перенос прибережно-морських наносів (рис. 1).

Коси представляють собою найбільш поширені форми берегового акумулятивного рельєфу в береговій зоні Світового океану. Вздовж українських берегів Чорного та Азовського морів коси також мають істотне поширення. Найбільшими косами в межах чорноморського узбережжя вважаються Кінбурнська (рис.2), Тендрівська (рис. 3), Джарилгацька (рис. 4) та Бакальська. Вздовж азовського узбережжя виділяються Крива, Білосарайська, Бердянська, Обитічна та Федотова коса – Бирючий острів (рис. 5). У випадках, коли коса повністю відсікає частину акваторії водойми, формується пересип. Такі форми рельєфу ми бачимо у пониззі лиманів Солонець-Тузли, Тилігульський, Куяльницький, Хаджибейський, Шаганської групи.

Природні комплекси кос вельми специфічні. Вся біота пристосовується до дуже динамічних умов наносів, в яких зосереджено багато рідкісних видів – Морківниця узбережна, Катран морський, Мачок жовтий, Холодок приморський тощо. В значній мірі ці зони використовують в якості місць гніздування коловодні птахи.

Однак водночас коси є дуже привабливі для рекреації та відпочинку. Значна їх частина повністю забудована або знищена, чи знаходиться під постійним антропогенним тиском відпочиваючих. І єдиним варіантом збереження таких унікальних комплексів є їх заповідання та взяття в сувору охорону.

Давидов О.В., к.г.н., провідний науковий співробітник науково-дослідного відділу НПП “Білобережжя Святослава”

Чорноморська популяція устриці (sp. Ostrea edulis Linnaeus, 1758) сформувалась на межі ареалу свого видового існування: як з позиції меншої солоності вод, так і з точки зору більш холодного температурного режиму акваторій. Тим не менш, до 1950х років її запаси дозволяли вести малий промисел, а перспективи включення молюску до місцевої аквакультури були достатньо обґрунтованими. Ще досить багато мешканців Кінбурна згадують як куштували дуже смачну «дику» устрицю в період своєї молодості в  кінці 70-80 років минулого сторіччя.

Нажаль, устриця зараз майже зникла з чорноморських вод, про що свідчить її включення у статусі «зникаючого» виду у третьому виданні Червоної книги України. Наразі для акваторій України відомо лише одне місце, де він ще зберігся, але знаходиться у вкрай важкому стані – це оз.Донузлав в Криму. Для всієї іншої нашої акваторії можна достатньо впевнено сказати, що цей вид є регіонально зниклим, хоча шторми і досі виносять на морське узбережжя її характерні мушлі.

Причин зникнення устриці, як говорять висновки фахівців-гідробіологів, достатньо багато. Потужною причиною є вселення Рапани венозної (sp. Rapana venosa Valenciennes, 1846) з баластними водами акваторій Тихоокеанських морів, яка в умовах відсутності природних ворогів (морських зірок) знищила цілу низку устричних банок. Значною мірою на її зникнення вплинули замори (так звана гіпоксія), посилені сірководневим зараженням, які призвели до майже повної деградації всього бентосу північно-західної частини Чорного моря. Однак основною причиною зникнення вважається розвиток епізоотії грибкових хвороб, з яких на першому місті стоїть sp. Ostracoblabe implexa Born & Flahault. Цей грибок викликає порушення мушлі та мантії, в результаті чого молюск постійно виснажується до самої смерті.

Одна з устричних банок була розташована з західній частині Ягорлицької затоки, на глибинах 2-5 м. Її знищення відбувалось поступово, з початку 1960-х років, а вже наприкінці 1970-х у затоці було майже не знайти. Гідробіологів вразило, що з одного боку майже повністю гинула молодь молюску, а з другого – його самки були майже стерильними.

Так, грибкова епізоотія була масовою у банці Ягорлицької затоки, але зникнення репродуктивної діяльності могло бути пов’язаним з масовим використанням отрутохімікатів, які змивало з полів через Краснознаменську зрошувальну систему та з масивів насаджень сосни в Нижньодніпровських аренах. Також й сам грибок, судячи зі всього, був завезений при інтродукції інших видів устриць в аквакультуру Чорного моря, адже саме на початок 1960-х років така епідемія фіксувалась у берегів Франції.

Іншими словами, так, нажаль, чорноморська устриця майже зникла, і знання про цю проблему знаходяться ще у наукових джерелах минулого сторіччя. Чи можливо відновити її популяцію? У сучасних умовах війни – точно ні. Але на перспективу можна стверджувати що досвід, набутий товариством «Устриці Скіфії» та іншими установами які займаються аквакультурою в нашому регіоні, свідчить, що поєднання чіткої наукової стратегії та бізнес–активності може дати позитивні наслідки у відновленні популяції чорноморської устриці, зрозуміло спочатку хоча б на деяких локальних ділянках.

Науково-дослідний відділ НПП

Довгоніг (інші назви – кулик-довгоніг, ходуличник) належить до роду Кулик-довгоніг родини Чоботареві ряду Сивкоподібні.

Це водно-болотяний вид тропічного походження – кулик. Птах вагою до 180 г, має характерні довгі червоні ноги – ходулі та строкате чорно-біле забарвлення.

Довгоніг включений у всі видання Червоної книги України. На міжнародному рівні охороняється Бернською та Боннською конвенціями та Афро-Євразійською Угодою про охорону мігруючих видів птахів.

Вид поширений по території України спорадично, переважно у межах степової зони.

Кінбурнська коса та оз. Солонець-Тузли і, відповідно, території Національного природного парку «Білобережжя Святослава» та регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса» мають важливе значення для збереження довгонога.

На озерах Кінбурнської коси гніздування довгонога спостерігав ще Д.О. Подушкін на початку ХХ ст. Птахи швидко опановують придатні біотопи, в тому числі в межах населених пунктів. На Кінбурнській косі в останні роки гніздилось до 65 пар.

Прилітає в кінці березня – першій половині квітня, часто – парами.

Гніздиться поодинокими парами або колоніями на острівцях та узбережжях озер. Не уникає сусідства людини. Охоче займає штучні острови та острівці. Часто утворює колоніальні поселення з іншими видами сивкоподібних птахів, особливо з чоботарем.

Гнізда довгоноги будують на острівцях, купинах, відмілинах, наносах, висохлих днищах та берегах солоних і прісних водойм. Воно може мати вигляд невеликого заглиблення в сухому ґрунті з незначною устілкою, або бути досить масивним чи розміщатись на купині.

На Кінбурнській косі довгоноги охоче займають штучні острівці-купини та острів-платформу на оз. Лопушне.

Гніздо будують самець та самка. Якщо відбувається поступовий підйом рівня води, птахи добудовують його.

Гніздовий період починається в квітні та закінчується в серпні. На його тривалість впливає наявність замісних кладок. Кладки з’являються з другої половини квітня до кінця червня.

Самка відкладає 3–4 яйця, котрі насиджують обидва птахи 25–27 діб. Інколи в одному гнізді може бути 5-8 яєць, це кладки кількох самок. Якщо перша кладка гине, птахи роблять замісну кладку.

Після вилуплення, пташенята покидають гніздо і тримаються поблизу в супроводі батьків. Пташенята стають самостійними у віці близько 35 діб. Хоча окремі виводки можуть не розпадатися понад 2 місяці. Птахи активно захищають гніздо і пташенят, атакуючи хижаків та вдаючи з себе поранених особин.

Осіння міграція починається з післягніздових кочівель, в тому числі й сімейних груп, з липня та закінчується звичайно до середини вересня.

Живиться вид артемією та іншими водними дрібними тваринами.

Успішність гніздування довгоногів залежить від біотичних, абіотичних та антропогенних факторів, які доповнюють один одного.

Кладки та пташенят цього кулика знищують лисиця, єнотоподібний собака, вовк, шакал, кабан, сіра ворона, крук, мартин жовтоногий та інші.

Кладки та пташенята довгонога гинуть внаслідок рекреаційного навантаження: тривале перебування людей, транспорту поблизу гнізда, ненавмисне руйнування гнізд відпочиваючими та/або транспортом, запуск феєрверків та інше;

Вплив абіотичних факторів проявляється в затопленні гнізд (внаслідок дощів, повеней, згінно-нагінних явищ), або висиханні озер, що призводить до збільшення шансів знищення гнізд наземними хижаками та зменшення площ кормових та гніздових біотопів;

Заростання мілин, луків, солончаків, у тому числі деревно-чагарниковою рослинністю, суцільними масивами плавнів, також негативно впливають на гніздові стації довгонога.

Безперечно цей кулик потерпає в наслідку воєнних дій, що тривають з лютого 2022 р. В першу чергу це потужний фактор турбування у вигляді вибухів та пожеж, переміщення техніки.

Враховуючи військовий стан для сприяння розмноженню та збереженню виду можна рекомендувати спорудження острівців на оз. Солонець-Тузли.

Костянтин Редінов – старший науковий співробітник РЛП «Кінбурнська коса» та НПП «Білобережжя Святослава».

Фото Сергія Рижкова

9 лютого 2024 року відбулось вже традиційне засідання робочої групи з розширення території НПП яка складається переважно з працівників національного природного парку що задіяні в практичному вирішені питань щодо розширення  (зміні меж) території парку. Якщо брати взагалі то збільшення площі заповідних території, створення нових територій природно-заповідного фонду закладено в Цілі сталого розвитку (United…, 1992), індикатори яких для України передбачають потроєння площі заповідних територій до 2030 року.Вказана норма була закріплена Указом Президента України № 722/2019 «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року». Цілі також враховують приєднання та виконання Україною вимог міжнародних природоохоронних конвенцій. В реальному житті процес створення має ряд своїх проблем, тонкощів оперативних та практичних рішень в роботі насамперед  зі стороною погодження, а головними тут є органи місцевої влади, представники громади , жителі населених пунктів  інтереси яких,  зрозуміло що повинні бути визначені , конкретизовані і враховані.

Важливих питань для розгляду на засіданні було декілька: це і продовження еколого-освітньої роботи з учнями місцевих громад , подальший пошук зацікавлених сторін у створенні заповідного об’єкту, стан поточних справ в проходженні процедури отримання погоджень землекористувачів і т.д.

Окремо було розглянуто блок розширення території парку за рахунок акваторій озера Солонець-Тузли. Для нашого національного природного парку зараз особливо це важливо, так як це фактично одна не окупована його ділянка та якої не торкнувся жорсткий деструктив війни. Загальна площа запропонована до розширення тут складає 154 гектари, тобто сподіваємося  після успішного завершення встановленої законом процедури об’єктом заповідання стане вся основна територія озера на південь від  дамби і таким чином відновиться логіка створення в минулому гідрологічного заказника Солонець-Тузли площею 375 га (фактично виправиться допущена раніше помилка) до якого, за нашою думкою, не можна включати лиш частину аналогічну за цінністю всій акваторії озера. Співробітниками науково-дослідного відділу НПП розроблено відповідне обґрунтування , картографічний матеріал , одержана попередня підтримка Коблівської громади. До речі, конструктивна взаємодія парку з цією громадою, є показовою на прикладі встановлення водоохоронної зони навколо озера Солонець Тузла. Адміністрація парку звернулась з цими пропозиціями до керівництва Коблівської ОТГ і при розробці територіального зонування ОТГ їх було повністю враховано. Таким чином працівники нашого парку зараз системно працюють в питанні розширення по двом основним напрямкам – за рахунок земель під умовною назвою «Ольвійська Хора» ( Куцурубська та Березанська ОТГ) та ділянок акваторій озера Солонець Тузли. Про хід цієї роботи ми будемо періодично інформувати наш еко-актив та всіх зацікавлених громадян які можуть також долучатись до цієї роботи.

Науково-дослідний відділ НПП

Вже доброю традицією, як для  національного природного парку «Білобережжя Святослава» та екогромади Украни стало відзначення 2 лютого кожного року важливої екологічної дати – міжнародного  Дня Водно-болотних угідь. В об’єктиві цьогорічних заходів стали Бієнкові плавні, дуже важливе і дуже цінне для збереження біорізноманіття водно-болотне угіддя Кінбурнської коси. Основою для розгляду була доповідь начальника наукового відділу Василя Чауса під назвою «Живий, неформальний погляд  на Бієнкові плавні. Історія. Сьогодення». Слухачам, серед яких були місцеві жителі, учні, еко-актив Очаківської та Куцурубської ОТГ, було надано невелику історичну складову перших згадок про Бієнкові плавні , знаходження (зимівлі) в 1787 році , на його території героїчного коша чорноморських козаків під командуванням Сидора Білого. Надана інформація стосовно періоду розвитку тваринництва після 40 рокових років минулого сторіччя колгоспом «Червоний партизан», в наступному «Лиманський» (село Куцуруб), про що залишився топонім назва внутрішніх водойм плавнів –  «Куцурубські озера» . Доповідач розповів також і про сучасний час створення заповідних об’єктів РЛП «Кінбурнська коса» та НПП «Білобережжя Святослава» та їх роботу по збереженню та відновленню озерної системи коли  в вересні 2014 року із 250 гектар водного плеса залишилася лише калюжа площею  0.9 гектара . Після багатьох організаційних зусиль та заходів, за допомогою ГО «УТОП» та компанії «Кока-кола» було здійснено прокладання основних водообмінних каналів К-1 та К-2 загальна , відкоригована, довжина яких склала більше 1200 метрів, станом на травень 2015 року у внутрішні озера Бієнкових плавнів потрапило 1964,94 тис .м. куб. води. Загальна площа обводнених комплексів склала 562,47 га. З того часу поступово почав відновлюватись насамперед різноманітний пташиний світ, серед представників орнітофауни, які занесені до Червоної книги України та Європейського червоного списку, зараз тут мешкають та перебувають під час кочівель: кулик-довгоніг, орлан-білохвіст, чапля жовта, пелікан рожевий, кулик-сорока, деркач, мартин каспійський, кульон великий, чернь білоока, гоголь, скопа, баклан малий, крячок каспійський, косар, коровайка та інші ,всього понад 20 видів, детально про одного із мешканців угіддя кулика-ходулочника дуже цікаво розповів орнітолог  Костянтин Редінов. Бієнкові плавні стали цікавим об’єктом для проведення еколого-освітнього туризму , цьому сприяв і наявний на межі угіддя контактний міні-зоопарк ДП Очаківське ЛМГ. Але нажаль, військова агресія, війна  не залишили поза своєю жорстокою увагою колись мирні Бієнкові плавні і на вигорілі ділянки урочища   в 2022 році,  прийшло після руйнування греблі Каховської ГЕС чергове випробування у вигляді повені з 7 червня 2023 року. Про  способи моніторингу цих подій за допомогою космічної зйомки та їх вплив на Бієнкові плавні  розповів науковий співробітник НПП Касьянов Євген. Своїми особистими спогадами щодо охорони та дослідження плавневої системи урочища Бієнкове  цікаво поділились директор НПП «Бузький Гард» Артамонов В.А. та заслужений природоохоронець України Деркач О.М.

Науково-дослідний відділ НПП