1 вересня — День пам’яті видів, винищених людиною
Щороку 1 вересня у світі згадують види тварин і рослин, які назавжди зникли внаслідок діяльності людини. Цей день нагадує про те, що втрата біологічного виду – це не просто зникнення окремої тварини чи рослини, це втрата частини природної історії, екологічних зв’язків і неповторного генетичного різноманіття.
Україна також має власний список природних втрат. Особливо відчутними вони стали у степовій зоні, де протягом століть змінювалися природні ландшафти, розорювалися степи, скорочувалися площі природних угідь, а великі тварини ставали об’єктами інтенсивного полювання. Серед видів, які були втрачені Україною, особливе місце посідають тарпан, сайгак і кулан. До історичних втрат також належить тур, який мешкав на території України, хоча його ареал був пов’язаний не лише зі степом, а й з лісовими та лісостеповими ландшафтами. Наукові джерела свідчать, що протягом історичного часу з території України зникло кілька видів великих копитних, причому частина з них згодом була відновлена лише частково або за допомогою реінтродукції.
Тарпан – дикий кінь українського степу.
Тарпан (Equus ferus ferus) був одним із характерних великих травоїдних степової зони. Дикі коні були пристосовані до життя на відкритих просторах і відігравали важливу роль у функціонуванні степових екосистем.
Зникнення тарпана стало результатом тривалого впливу людини — полювання, переслідування тварин, розорювання степів і скорочення природних територій.
В Україні останні представники дикої популяції зникли наприкінці XIX століття. У науковій літературі зазначається, що останнього дикого тарпана в Україні було відловлено у 1886 році на Херсонщині, а останній відомий представник виду в неволі помер у 1918 році.
Сьогодні тарпан є символом втрати дикої природи, яку вже неможливо повністю відновити.
Сайгак – втрачений мешканець українських степів.
Сайгак (Saiga tatarica) колись був характерним мешканцем степових просторів Причорномор’я та Приазов’я. Цей незвичайний копитний із характерною мордою був пристосований до життя у відкритих посушливих ландшафтах. Полювання та інтенсивне освоєння степових територій призвели до зникнення сайгака з фауни України у XIX столітті. Наукові дослідження датують зникнення української популяції першою половиною XIX століття.
Сьогодні сайгак зберігся в інших частинах свого історичного ареалу, однак український степ більше не має тієї природної популяції, яка існувала тут у минулому.
Кулан – ще одна втрата степової фауни.
Кулан (Equus hemionus) – азійський дикий осел, який у минулому був представлений і на території України. е витривалий мешканець відкритих посушливих просторів, здатний долати великі відстані у пошуках води та корму. Внаслідок полювання та трансформації природних степових територій кулан зник з території України.
Його зникнення, як і зникнення інших великих травоїдних, демонструє, наскільки сильно людина змінила природний склад Українських степів.
Тур – велетень, який залишився лише в історії.
Тур (Bos primigenius) – дикий бик, предок сучасної великої рогатої худоби. Він мешкав на значній частині території Європи, зокрема в Україні. Тур не був виключно степовим видом – його середовищами існування були також лісові та лісостепові ландшафти. Останні тури на Українських землях зникли у XVII столітті. Основними причинами стали полювання та трансформація природних місць існування. Сьогодні тура немає ні в Українській природі, ні в дикій природі світу.
Слід розуміти, що зникнення виду починається зі зникнення його середовища. Історія тарпана, сайгака, кулана і тура має спільну рису: людина змінювала природне середовище швидше, ніж екосистеми могли пристосуватися до цих змін.
Саме тому сьогодні охорона природи – це не лише захист окремих рідкісних тварин. Це передусім збереження цілісних природних екосистем, у яких ці види можуть існувати. І для півдня України це питання має особливе значення.
Причорноморські степи, піщані та приморські комплекси, лимани, озера, солончаки, прибережні території та інші природні оселища формують складну систему, у якій кожен компонент має своє значення.
Саме тому території природно-заповідного фонду є своєрідними «островами дикої природи», де зберігаються природні процеси та оселища рідкісних видів.
Для Національного природного парку «Білобережжя Святослава» збереження природних комплексів Нижнього Дніпра, Кінбурнського півострова, приморських і степових територій є не лише питанням охорони окремих видів. Це збереження цілісності природного ландшафту, який має власну історію та продовжує підтримувати значне біорізноманіття.
Особливого значення набувають моніторинг стану природних комплексів, охорона місць існування рідкісних видів, попередження пожеж, контроль рекреаційного навантаження та недопущення руйнування природних оселищ.
Сьогодні ми вже не можемо повернути в Український степ дикого тарпана чи тура, неможливо відтворити природні популяції цих тварин, які остаточно зникли.
Але ми можемо не допустити нових втрат. Поряд із нами ще є види, які потребують особливої уваги. Їхнє майбутнє залежить від того, чи збережемо ми степи, піщані дюни, лимани, озера, приморські луки та інші природні оселища.
Саме тому День пам’яті видів, винищених людиною – це не лише день скорботи. Це день відповідальності. Відповідальності за те, що ми залишимо після себе.
Нехай історія тарпана, сайгака, кулана і тура буде для нас не просто сторінкою минулого, а нагадуванням: вид, який зник, уже неможливо врятувати, але вид, якому ми сьогодні загрожуємо, ще можна зберегти.
Бережімо степ. Бережімо природні оселища. Бережімо види, які ще живуть поруч із нами. Адже, природа не забуває втрат, пам’ятаємо, щоб не повторити їх.
Закавказький богомол: майстер маскування у «Білобережжі Святослава»
Ніндзя з гілок та очерету: чому закавказького богомола варто шукати в екосистемах «Білобережжя Святослава»!
Серед розмаїття степової та прибережної фауни Національного природного парку «Білобережжя Святослава» мешкає майстер маскування, чиє життя нагадує гостросюжетний трилер. Знайомтеся — деревний богомол закавказький (Hierodula tenuidentata), вид, який почувається на наших південних просторах як удома, демонструючи дивовижні поведінкові стратегії.
Майстер маскування та тактика засідки!
Цей вид богомолів повністю виправдовує свою назву: його забарвлення ідеально імітує зелене листя, молоді пагони або вигорілу на сонці соломину залежно від сезону та середовища існування. На території парку їх найчастіше можна помітити серед чагарників, у кронах дерев або на високих степових трав’янистих рослинах.
Поведінка закавказького богомола під час полювування — це класика терпіння. Він може годинами нерухомо сидіти в засідці, зливаючись із фоном. Голова комахи здатна обертатися на 180 градусів, скануючи простір у пошуках здобичі. Щойно потенційна жертва — муха, метелик чи коник — наближається на відстань блискавичного кидка, потужні передні кінцівки, озброєні шипами, спрацьовують за долі секунди. Здобуття їжі для нього — справа техніки і повної непомітності.
Театральний захист: коли мисливець стає «страшним»!
Попри репутацію безжального хижака, богомол сам часто стає об’єктом уваги птахів чи дрібних ссавців. У моменти небезпеки його поведінка кардинально змінюється: із тихого мандрівника він перетворюється на справжнього театрального актора, що застосовує психологічний тиск на ворога.
Закавказький богомол демонструє класичну дефензивну (оборонну) поведінку:
Апосематична стійка: різко розпрямляє крила, демонструючи яскраві плями на внутрішньому боці, які нагадують очі хижака.
Шипіння та розгойдування: починає розгойдуватися з боку в бік і може видавати характерні звуки, намагаючись візуально збільшитися в розмірах і налякати кривдника.
Антропогенний фактор та розселення!
Цікаво, що ареал цього виду стрімко розширюється на північ та захід України через глобальні кліматичні зміни та активне перевезення вантажів. Богомол закавказький легко пристосовується до антропогенних ландшафтів, проте природні, непорушені екосистеми нашого парку залишаються для нього ідеальним домом, де зберігається баланс між хижаком і здобиччю.
Побачити цього унікального мешканця в природі — справжня удача для уважного туриста. Головне — пам’ятати про правила екологічної безпеки: милуйтеся дикою природою «Білобережжя Святослава» очима, фотографуйте на згадку, але залишайте мешканців їхнього природного середовища в безпеці.
Міжнародна ніч кажанів: розвінчуємо міфи про нічних мешканців Білобережжя
Останні повні вихідні серпня — це час, коли екологічна спільнота у всьому світі відзначає Міжнародну ніч кажанів (International Bat Night). Ця традиційна просвітницька подія покликана привернути увагу суспільства до рукокрилих — єдиних ссавців, здатних до активного польоту, а також розвіяти поширені міфи та нагадати про важливість їх збереження.
Для території Національного природного парку «Білобережжя Святослава» рукокрилі є невіддільною та важливою частиною місцевого біорізноманіття. Унікальне поєднання піщаних арен, прибережних лісових насаджень, лук та водно-болотних угідь Кінбурнського півострова створює сприятливі умови для проживання, полювання та сезонних міграцій багатьох видів кажанів. Ці тварини виконують надзвичайно важливу роль у підтримці екологічного балансу та функціонуванні всієї екосистеми.
За одну ніч один кажан здатний з’їсти кількість комах, що за вагою дорівнює третині або й половині його власного тіла, виловлюючи до тисячі дрібних шкідників за годину польоту. Знищуючи величезну кількість шкідників сільського та лісового господарства, а також комарів та мошок, вони виступають природними та безкоштовними регуляторами їх чисельності. Окрім регуляції комах, кажани є важливими учасниками ланцюгів живлення: вони самі слугують здобиччю для багатьох нічних пернатих хижаків, а їхній послід (гуано) збагачує ґрунти цінними поживними речовинами, підтримуючи унікальну мікрофлору. Через швидкий обмін речовин та чутливість до змін у середовищі кажани виступають високоточними біоіндикаторами: зміна чисельності їх популяцій одразу сигналізує про стан забруднення довкілля, якість водойм та загальне здоров’я всієї екосистеми Кінбурнщини.Сьогодні абсолютно всі види кажанів, які зустрічаються на території України, занесені до Червоної книги України та перебувають під охороною міжнародних угод, зокрема Бернської конвенції та Угоди про збереження популяцій європейських кажанів (EUROBATS). Головними чинниками зменшення їх чисельності залишаються знищення природних сховищ, руйнування біотопів, фактор занепокоєння під час сплячки та хибні стереотипи з боку людини.
Кожен із нас може зробити свій внесок у збереження цих дивовижних створінь: достатньо не турбувати тварин у місцях їх відпочинку, дбайливо ставитися до дуплистих дерев та допомагати поширювати правдиву інформацію про їх користь для довкілля. Науковці та працівники НПП «Білобережжя Святослава» продовжують моніторинг популяцій рукокрилих та еколого-освітню діяльність, адже збереження кажанів — це важливий крок до збереження всієї дикої природи нашого краю.
День екологічного боргу: збереження природи — відповідальність кожного
22 серпня в екологічному календарі відзначають День екологічного боргу — нагоду ще раз замислитися над тим, скільки природних ресурсів ми використовуємо і чи встигає природа їх відновлювати.
Поняття екологічного боргу виникає тоді, коли потреби людства у природних ресурсах та екосистемних послугах перевищують здатність Землі відновити їх протягом року. Символічною межею такого перевищення є Earth Overshoot Day — День екологічного боргу Землі.
У 2026 році, за розрахунками Global Footprint Network, Earth Overshoot Day настав уже 30 липня. Це означає, що людство використовує природні ресурси приблизно на 73 % швидше, ніж екосистеми планети здатні їх відновлювати, — еквівалент споживання ресурсів 1,73 Землі.
Екологічний борг — це не лише глобальний показник. Його наслідки проявляються у виснаженні природних ресурсів, деградації земель, втраті біорізноманіття, зростанні навантаження на водойми та інші природні екосистеми.
Для України ця тема сьогодні має ще один, особливо болючий вимір — вплив війни на довкілля. Воєнні дії призводять до пошкодження природних територій та інфраструктури, забруднення ґрунтів і вод, виникнення пожеж, порушення екосистем і створюють довготривалі ризики для їх відновлення. Екологічні наслідки війни можуть зберігатися значно довше, ніж тривають самі бойові дії.
У таких умовах особливого значення набуває збереження територій, де природні процеси продовжують функціонувати, а екосистеми зберігають здатність до відновлення.
Саме тому роль природоохоронних територій сьогодні виходить далеко за межі охорони окремих видів рослин чи тварин. Для Національного природного парку «Білобережжя Святослава» важливими завданнями залишаються збереження природних комплексів, проведення наукових спостережень і моніторингу, фіксація змін у стані екосистем та накопичення даних, необхідних для розуміння процесів, що відбуваються на природоохоронних територіях.
Такі спостереження мають особливу цінність сьогодні, адже відновлення природи починається не після завершення проблеми, а зі збереження того, що маємо зараз, і розуміння того, як змінюються природні системи.
Зменшення екологічного боргу залежить не лише від глобальних рішень. Ощадливе використання води й енергії, відповідальне споживання, скорочення кількості відходів, дбайливе ставлення до природних територій і підтримка природоохоронних ініціатив — це кроки, доступні кожному.
День екологічного боргу нагадує: можливості природи не безмежні. А в умовах війни збереження природного потенціалу України є водночас внеском у її майбутнє відновлення.
На озері Солонець-Тузли започатковано системний моніторинг рівня води
На озері Солонець-Тузли працівники науково-дослідного відділу Національного природного парку «Білобережжя Святослава» встановили рейковий водомірний пост.
Відтепер на озері можна проводити систематичні спостереження за змінами рівня води та простежувати його сезонну і міжрічну динаміку. Для такої природної водойми регулярні натурні вимірювання мають особливе значення: вони дають змогу фіксувати періоди наповнення та обміління озера, оцінювати швидкість і масштаби змін водного режиму та зіставляти їх із погодними й гідрокліматичними умовами.
Дані водомірного поста доповнять дистанційні супутникові спостереження безпосередніми польовими вимірюваннями. Поєднання цих джерел інформації дозволить точніше досліджувати закономірності функціонування озера Солонець-Тузли, його реакцію на посушливі та вологі періоди і формувати довготривалий ряд спостережень за станом цієї природної водойми.
Встановлення водомірного поста — це важливий крок від окремих спостережень до системного моніторингу водного режиму озера та створення наукової основи для його подальшого вивчення і збереження.
